На головну Контакт Пошук
 
Центр Місцевої Демократії
Події
Круглий стіл на тему «Реформа публічної адміністрації в Україні: місцевий та регіональний рівні. Адміністративно-територіальна реформа. Проблеми та перспективи»
26.07

Круглий стіл «Реформа публічної адміністрації в Україні: місцевий та регіональний рівні. Адміністративно-територіальна реформа.

Проблеми та перспективи»

26 липня 2006 р.

М. Київ

вул. Боричів Тік, 3 5-В

Учасники: 41 особа, у тому числі представники влади:

Секретаріат Президента: Ігор Коліушко - Радник Президента України - керівник Головної служби політики інституційного розвитку Секретаріату Президента України, секретар Національної Ради з питань державного управління та місцевого самоврядування, Олексій Кордун - Заступник керівника служби ситуативного аналізу - керівник відділу (Секретаріат Президента України), Володимир Пархоменко - головний консультант Головної служби регіональної та кадрової політики Секретаріату Президента України,

Верховна Рада України: Микола Яковина, Наталія Прокопович - народні депутати України.

Київська міська державна адміністрація та Київська Рада: Сергій Рудик - Голова постійної Комісії Київради з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв'язків, Олексій Мужилко - Начальник відділу з місцевого самоврядування секретаріату Київської міської ради, Олександр Кулик -начальник Головного управління у справах сім'ї та молоді КМДА.

ОБГОВОРЕННЯ :

Ігор Коліушко (Секретар Національної Ради з питань державного управління та місцевого самоврядування)

У своєму виступі коротко розкрив зміст основних проблем місцевого самоврядування

Щодо проблем функціонування місцевої влади, необхідно виділити:

1) недосконалий адміністративно-територіальний устрій із відповідною широкою аргументацією;

2) проблеми бюджетної системи, які призводять до того, що місцеве самоврядування не має достатніх коштів, достатньої свободи дій у фінансовій сфері;

3) регіональні відмінності;

4) неузгодженість дій та конфлікти між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Без сумніву, треба звертати увагу на суперечливість або недосконалість положень Конституції, які сьогодні стримують розвиток місцевого самоврядування в Україні. Також присутній нечіткий та нераціональний розподіл повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування. В першу чергу це стосується визначення та закріплення в законах повноважень.

По-друге. Неможливість забезпечення фінансової самостійності м.с.

Третє. Відсутність впливу територіальних громад на розробку законодавчого забезпечення розвитку м.с. Не думаю, що саме забезпечення впливу територіальних громад на законодавчий процес може бути панацеєю від вирішення проблем. Всього повинно бути в міру, і законодавство буде добрим тоді, коли в ньому буде збалансовано і загальнонаціональні інтереси, і місцеві, і регіональні інтереси. Тому участь взаконодавчому процесі без сумніву треба передбачати, але вплив може бути і не зовсім раціональним.

Четверте. Брак професійних кадрів на місцях. Яку б реформу ми не придумали, поки ми не підготуємо для кожного села достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів з питань м.с, ніяка реформа в нас не реалізується. Тому в проблемі браку професійних кадрів хотілося б шукати раціональний підхід і межу констатації цієї проблеми.

П'яте. Відсутність дієвих механізмів участі місцевих територіальних громад у діяльності місцевої влади та їх контролю над органами місцевої влади та м.с. Думаю, ця думка зрозуміла.

Шосте. Недосконалість принципів формування районних та обласних рад. Це серйозна проблема. Всі ми побачили, як в цьому році різко змінилася ситуація в першу чергу на регіональному рівні, тобто на рівні областей, з обласними радами, з їхньою активністю. І це, без сумніву, є прямий наслідок зміни виборчої системи. Тому цей політичний фактор теж потрібно враховувати і думати, яке його місце в переліку цих проблем.

Сьоме. Неефективність механізмів забезпечення єдності державної політики на всій території держави. В першу чергу тут ідеться про те, що на інституційному рівні не вирішена проблема реалізації державної політики в сфері м.с. Була спроба запровадити посаду віце-прем'єр-міністра з питань адміністративної реформи, але на жаль ця посада проіснувала лише трохи більше ніж пів року. І на сьогодні ми не маємо інституту, який реалізує державну політику в сфері м.с. Найбільше цьому відповідає Фонд сприяння місцевому самоврядуванню, але за своїм правовим статусом він є допоміжним органом при Президентові України і важко говорити, що він може мати якісь безпосередні повноваження.

Адміністративно-територіальна реформа є надзвичайно складним завданням у будь-якій державі і ми не можемо говорити впевнено, коли вона буде реалізована в нас. Можливо нам треба визначати, що треба робити до реформи, окремо визначати, яку адміністративно-територіальну реформу проводити і що ми можемо досягнути після реформи. Таким чином ми зможемо вирішити більше проблем в коротші терміни, аніж будемо чекати, коли ж відбудеться адміністративно-територіальна реформа.

Другий напрямок реформування - це надання достатньої власної фінансової бази м.с. Це питання ми можемо розглядати в різних постановках. В існуючій системі адміністративно-територіального устрою маємо невелику кількість територіальних громад, фінансово спроможних вирішувати завдання місцевого значення. Тому можна вирішувати, що робити зараз і яка система оперування фінансами має бути в майбутньому.

Третє. Забезпечення ефективного управління комунальною власністю та її цільового використання. Думаю цей напрямок зрозумілий.

Четверте. Забезпечення виконання державою та органами м.с. їхніх фінансових зобов'язань.

П'яте. Встановлення стандартів публічних послуг та методології визначення їх вартості. Надзвичайно важлива і складна задача, розрахована на далеку перспективу, але починати цю роботу треба якомога швидше.

Шосте. Створення виконавчих органів районних та обласних рад, чіткий розподіл повноважень між органами державної влади та м.с, а також між різними рівнями м.с. Хочу наголосити на проблемі розмежування регіонального і м.с, бо це є різні суспільні інститути і різні задачі в цих рівнів. Ми повинні в цьому документі на цьому також наголосити. Відповідно пріоритет повинен надаватися на цьому етапі реформуванню саме м.с, а регіональне самоврядування повинно виростати уже з існуючого м.с, інакше ми ніколи не досягнемо дієвого м.с.

Сьоме. Зміцнення людського ресурсу для публічного сектору на місцях. Це власне про кадри, про які ми говорили. Восьме. Запровадження дієвих механізмів участі громадян у прийнятті рішень місцевою владою та контролю над нею.

Дев 'яте. Удосконалення принципів формування районних та обласних рад. Це не зовсім тягне на окремий пункт, але запропоновано авторами.

Десяте. Створення ефективних механізмів забезпечення державної політики на всій території держави. В першу чергу я би акцентував увагу на вирішенні проблеми інституційного забезпечення реалізації державної політики.

Одинадцяте. Визначення раціональної та чіткої послідовності реформування системи місцевої влади. Від послідовності кроків може дуже багато чого залежати. І навіть сам успіх реформ може залежати від того, чи правильно визначена послідовність кроків реформування.»

Дітер Шиманке (Німецьке товариство технічного співробітництва (ОТ2))

Виклав приклад міжнародного досвіду у питаннях проведення адміністративно-територіальної реформи. Відзначив схожість проблем, що виникають в процесі реформування. Пан Дітер вважає, що «проблеми, які має сьогодні Україна дуже схожи з тими, що східна Німеччина мала свого часу. У західній Німеччині існують старі, добрі тривалі традиції муніципального управління. І далі ми реалізували вже існуючі принципи і досвід, перенесли його на східну Німеччину. Спираючись на власний досвід ми вважаємо, що система державного управління є найбільш спроможною тоді, коли вона вдало поєднує в собі елементи децентралізації та муніципальної відповідальності.

Але є ціла низка проблемних питань, які будуть обговорюватися. Передусім це питання потужності чи ресурсів, які є на муніципальному рівні. Досвід не лише німецький, але й інших країн, наприклад країн Скандинавії, свідчить про те, що для забезпечення потужності м.с. потрібна певна величина базової одиниці. Певного розміру, придатного для усіх країн, немає. Кожна країна має визначити цей розмір для себе. Мені дуже подобається у даному документі те, що передбачено роботу в цьому напрямку на добровільній основі. Але треба також пам'ятати про те, що потрібно зберігати певне управління цього процесу, і чітко знати, які саме завдання і функції мають бути передані місцевим органам.

І останнє, що я хотів би сказати. Коли ми обговорювали це питання, коли відбувалася дискусія між представниками муніципального рівня і держави, то держава дотримувалася такої думки: спочатку робимо адміністративно-територіальну реформу і тільки потім реформу функцій. Тоді як з комунального рівня ми чули іншу позицію: спочатку держава має визначити, які саме функції і завдання передаються на комунальний рівень і вже потім проводити адміністративно-територіальну реформу. Це довічна проблема, і, можливо, в процесі адміністративної реформи в Україні можна буде точно визначити це співвідношення.»

Олександр Кулик (начальник Головного управління у справах сім'ї та молоді Київської міської державної адміністрації)

Як представник міської адміністрації, зупинився на проблемах, що виникають при практичній реалізації законодавства про місцеве самоврядування. Наголосив на давно відомих та наболілих питаннях про втручання органів державної влади у сферу компетенції місцевого самоврядування та у місцеві справи. Зупинився на проблемі вдосконалення виборчої системи для місцевих виборів, відзначив недоцільність застосування пропорційної системи при виборах до місцевих рад.

Дмитро Стефанович (Керівник інформаційно-аналітичного відділу Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України)

Місцеве самоврядування не забезпечене тими базовими принципами, які діють в усіх розвинених країнах. Це ті принципи, які проголошені в хартії м.с.

М.с. виконує функції державного управління на місцях. Ми в Конституції, в законодавстві при визначенні терміну м.с. записали: «проблеми місцевого значення», а в хартії записано «державне управління місцевими справами». Це зовсім різний підхід. Які принципи у нас не виконані? Це правова, нотаріальна, фінансова, організаційна самостійність. Тут викладені ці проблеми.

По-перше, стосовно повсюдності - це головний принцип м.с. Територіальна громада повинна мати межі юрисдикції. Без дотримання цього принципу самоврядування не існує. М.с. це одна з гілок публічної влади. Публічна влада це державне управління територіями, справами чи функціями.

Друге. Це виключність повноважень у вирішенні питань державного управління. Не може бути, щоб одні і ті ж повноваження по наданню публічних, адміністративних, громадських послуг були надані одночасно як двом рівням м.с. так і якимось рівням державної влади. Тому ці питання взаємодії і розмежування повноважень теж головні в цьому контексті.

І окремо - це підтримка держави, як це визначено в хартії м.с. і в нашому законодавстві (тобто втручання державних органів в справи місцевого самоврядування). В тому числі вирівнювання в якісному наданні послуг. Це 4 питання.

Вирішення цих проблем дискусійне, але однозначно проблеми повсюдності неможливо вирішити без проведення адміністративно-територіальної реформи. Це аксіома. Тому учасникам нашої дискусії я рекомендував би враховувати ці проблеми.»

Едуард Рахімкулов (Співдиректор Програми сприяння парламентові України в Києві)

Привернув увагу до важливої складової процесу реалізації адміністративно-територіальної реформи - інституційного забезпечення. Описав систему інституцій, що задіяні у формуванні та реалізації державної політики в галузі місцевого та регіонального розвитку: «Існують декілька інституцій, які займаються розробкою та реалізацією державної політики місцевого та регіонального розвитку серед громадських та державних установ. Це Фонд сприяння місцевому самоврядуванню, який має досить мало повноважень, - був створений у 1992 році, трохи збільшилися повноваження у 1995 році. В Секретаріаті Президента є дві служби, які займаються питаннями інституційного і регіонального розвитку. В Секретаріаті Кабінету Міністрів є два управління. Тобто існує фрагментарність на рівні інститутів виконавчої влади. Головне управління держслужби також є компонентом цієї інституційної політики.

Одним з методів вирішення цих проблем, і розробники книги також сказали про це: відсутня інституція, яка представляла б інтереси м.с. Я би для початку дискусії не вживав би слово «інституція», можливо «інституційний механізм», тому що це може бути не окрема інституція, можуть бути передані більші повноваження тому ж Фонду, який вже існує.

Існує принаймні 7 моделей в Європі, які вирішують ці інституційні питання. Перша - це англо-саксонська, де питання місцевого та регіонального розвитку об'єднуються з питаннями охорони навколишнього середовища, транспорту. В Британії цим займається департамент з транспорту місцевого самоврядування та регіонів. Основна перевага цієї моделі: координацію діяльності державних департаментів та агентств здійснює віце-прем'єр-міністр. Скандинавська модель. Питання м.с. розглядається в контексті правлюдини. Континентальна або французька модель - вирішення питань м.с. доручено Міністерству внутрішніх справ. Четвертий тип - це в нових демократичних країнах - в Молдові, Албанії, Македонії - утворення окремого міністерства з питань м.с. В Росії було створено Міністерство регіонального розвитку. Особливість цієї моделі - те, що Міністерство має досить широкі функції і повноваження. У Федеративних країнах (цей досвід напевно не дуже застосовний до України, але є цікавим) більшість цих питань ведеться регіональними урядами. В Іспанії і Румунії було створене Міністерство публічної адміністрації в структурі якого є департамент адміністрації. Тобто він не має статусу центрального органу виконавчої влади, він має трошки нижчий статус і веде більш адміністративні питання.»

Микола Яковина (народний депутат України)

Започаткував дискусію щодо змісту поняття «регіональне самоврядування», його правової основи та особливостей використання в політико-правовій практиці.

«Останніми роками територіальне самоврядування зведено до місцевого, базового рівня первинних суб'єктів - територіальних громад міст, селищ і сіл. Це свідчить про ігнорування нашою державою взятих міжнародних зобов'язань, зокрема ратифікованої Україною Європейської хартії м.с.

Україна при ратифікації хартії не застерегла для себе категорій місцевих або регіональних органів самоврядування, якими вона має намір обмежити сферу застосування хартії, або яких вона має намір вилучити з неї. Отже, подальше законодавче регулювання інститутів м.с. має відбуватися згідно з вимогами Європейської хартії. Варто пам'ятати, що на восьмій сесії Конгресу місцевої та регіональної влади Європи ухвалено Рекомендацію 102(2001) та Резолюцію 123, згідно з якими Україні пропонується взяти до уваги, що «для добре збалансованого функціонування всіх рівнів самоврядування в країні і чіткого розуміння та поділу відповідних повноважень закон і Конституція повинні однозначно відрізняти м.с. від регіонального, а останнє - від органів державної влади на місцях.» Тривалий час українська влада на ці зауваження не зважала.

Логічно зробити висновок про доктринальну незавершеність поняття територіального самоврядування в Конституції України та анахронічний за обсягом зміст конституційних повноважень представницьких органів обласного і районного рівнів самоврядування (ст.. 143 Конституції).

Визначення суб'єктів м.с. обласного рівня має спиратися на норми хартії стосовно «регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення» та права мати «підзвітні їм виконавчі органи» (ч. 1 ст. З Європейської хартії м.с), а також «визначати свої власні внутрішні адміністративні структури з урахуванням місцевих потреб і необхідності забезпечення ефективного управління» (ч. 1 ст. 6 Європейської хартії м.с).

Для запровадження регіонального самоврядування необхідно законодавчо (може, в рамках окремого закону про правовий статус області) визначити поняття та обсяг повноважень регіонального самоврядування, окреслити компетенцію, порядок формування та процедури діяльності представницького та виконавчого органів, їхніх посадовців тощо. Засадничим моментом має стати чітке розмежування рівнів виняткової компетенції місцевого та регіонального самоврядування, які не повинні перетинатися. Перелік повноважень регіонального самоврядування має бути вичерпним.

За прототип, що встановлює принципи самоврядування на регіональному рівні, може слугувати проект Європейської хартії регіонального самоврядування, розпочатий 1993 року, схвалений Конгресом місцевих і регіональних влад Європи в перщій редакції 1997 року та рекомендований Раді Європи для прийняття за основу. Цей документ визначає, по-перше, поняття регіональних органів, що адміністративно розташовані між центральним урядом і місцевою адміністрацією (ієрархія у взаєминах між рівнями публічної влади не обов'язкова), та, по-друге, межі компетенції органів регіонального самоврядування відповідно до принципу субсидіарності.

Підготування реформи системи публічної адміністрації на обласному рівні має здійснюватися протягом впровадження реформи територіального устрою, але її реальне втілення в життя є віддаленою перспективою - лише після утвердження повноцінного м.с.

Законодавець наразі вже зробив спробу врегулювати проблеми територіального самоврядування законопроектом «Про внесення змін і доповнень до Конституції України» (реєстр. № 3207-1). Позитивними моментами законопроекту є нова редакція положень статті 140 про те, що «повноваження, закріплені за державними органами влади і органами м.с, не можуть дублюватися», та про їхні виконавчі органи районних і обласних рад. Суттєво новою є норма: «Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети та контролюють їхні виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції» (ч. 2 ст. 143).

Однак ефективності інституту регіонального самоврядування не забезпечити, якщо буде проігноровано диференціації та диспропорції в розвитку регіонів. Тому, як варіант, щоб уникнути подальшого поглиблення поділу територій на елітарні, де зосереджено функції прийняття рішень, і другорядні, з «філіальною» економікою, варто розглядати можливість надання депресивним регіонам більшої свободи в прийнятті рішень і контролі фінансових коштів для прискорення темпів економічного розвитку.

Регіон - це економічна реальність. Територіальні структури досить інерційні, і подолання регіональних диспропорцій - справа не одного десятка років. Регіональна політика має сприяти підвищенню конкурентноздатності регіонів.

Пробудження регіонів України пов'язане з поглибленням процесу національної інтеграції за пострадянського періоду. Це жодною мірою не суперечить українському унітаризмові, що постав зі специфічної політичної культури, базованої на відносно однакових життєвих умовах всієї території країни впродовж короткого історичного періоду. Поглиблюючи інтеграцію, українське суспільство має уникати уніфікації, зберігати й плекати свій плюралізм. Унітаризм, чи, іншими словами, соборність, не заперечує позитивного культурного потенціалу однозначної регіональної само ідентифікації, притаманної мешканцям багатьох регіонів України; а тенденції децентралізації не є суто українськими, вони відбивають загально цивілізаційні процеси. Такий унітаризм не позбавляє права на відмінності, він зберігає солідарність, постійно апелюючи до вільної ініціативи, що йде знизу.

Запровадження регіонального самоврядування в Україні має спиратися на світовий досвід розвитку територій. Життєздатність будь-якої держави постійно підтримується двома рушійними силами: диференціацією та інтеграцією. Вони протилежно спрямовані, але не мають бути суперечливими. Суть децентралізованої унітарної України - в створенні та збереженні динамічного балансу між цими основними силами.

Альтернативи децентралізації та реформуванню адміністративно-територіального устрою України немає. Це тепер питання часу, політичної волі еліт і послідовності законодавця щодо формування сучасної ефективної моделі публічної адміністрації, спроможної забезпечити якісно вищий рівень життя українців.»

Олександр Орленко (директор Українського інституту підприємництва)

Привернув увагу до першочергового, на його думку, етапу адміністративно-територіальної реформи: «Необхідно починати з економічного місцевого і регіонального розвитку. В Україні спостерігається тенденція: кількість населених пунктів, де немає жодного суб'єкта господарювання, з кожним днем збільшується. Це відсутність економічного місцевого розвитку. Треба реформу місцевого самоврядування починати з рівня району, сільської ради, тобто виходити від місцевого і регіонального розвитку. Потрібно, щоб в регіоні були підприємства, щоб підприємство працювало і наповнювало бюджет. Сьогодні знов про це ніхто не казав, більшість виступів стосувались перерозподілу повноважень, бюджету, землі. Але мова має йти не про перерозподіл, хоч ця проблема серйозна, а про примноження. Якщо ми запустили механізм примноження, то легше робити перерозподіл. Наступний етап, який має відбутись в процесі реформування -це формування конкурентоспроможної громади. Виникає питання: як створити конкурентноспроможну громаду? Тут має бути послідовність етапів. Громади повинні ефективно використовувати власні ресурси. Має бути науково-методичне, інформаційне, консультаційне і практичне законодавче забезпечення. Пріоритетною ланкою реформування повинен стати район, а не область, як це часто наголошується. І територіальні рамки району повинні зберегтись. Не на часі ще територіальна реформа в тому вигляді, що пропонує сьогодні уряд.

Залишається невирішеним таке важливе питання, як фахова команда для впровадження реформи. Я пропоную піти таким шляхом: сформувати команду, вибрати район, заключити угоду з районною владою та подивитися на конкретні результати через рік і на практиці оцінювати ефективність пропонованої реформи. Тоді кількість дискусій зменшиться і реально виявляться ті люди, які можуть поєднати науку з практикою.»

Олексій Мужилко (Начальник відділу з питань місцевого самоврядування секретаріату Київської міської ради)

Запропонував впроваджувати адміністративно-територіальну реформу вольовим методом: «Чому провалилась реформа Безсмертного? Тому що він замість того щоб почати її зверху почав насувати питання об'єднання сіл, селищ і це людям звичайно не сподобалось. І тому треба запроваджувати вольовим методом, зверху. Чому вольовим? Наші гості з Німеччини, наприклад, можуть сказати, що у них навіть об'єднання Берліна і об'єднання федеральної землі Брандербургзької, коли виноситься на референдум, не підтримується. Коли держава будується, треба мати сильну вертикаль центральної влади і вольовим методом провести адмінреформу. Треба жорстко зробити вертикаль влади і централізовано розділити Україну на певні самодостатні регіони. Далі вдосконалювати структуру адміністрації. Я пропоную залишити право призначати голову адміністрації Президентом, формування обласних рад на принципі сенаторства, тобто від кожного району один представник в обласній раді. Тоді зникнуть партійні інтереси, а будуть тільки господарські інтереси кожного району. Далі те ж саме на районному рівні - один депутат райради від певної територіальної громади. Тоді теж зникнуть партійні інтереси. Треба жорстко, вольовим методом зверху запровадити адмінреформу, а не знизу.»

Олександр Мосіюк (Директор Центру місцевої демократії при Інституті демократії імені Пилипа Орлика)

Завжди є проблемою популярно щось пояснити. Є певний зріз проблем м.с, які загалом існують в українському суспільстві, в українській владі. Ми є заручниками так званого «компромісного» законодавства ще з 1996 року, коли приймали Конституцію. Не було відповідної структури, не було більшості, яка бачила би єдину ідеологію розвитку країни. Тому ми ухвалили компромісну Конституцію. В подальшому все наше законодавство стало жертвою цих компромісів. Часто наші закони нагадують лебедя, рака і щуку. Звідси дуже багато проблем. Серйозні реформи вимагають сильної позиції влади, її авторитету. Вони відбуваються тоді, коли критична маса людей чогось прагне. Тоді можна цю реформу здійснити. Звичайно, кожна система, яка існує, завжди себе захищає. Якщо ми будемо намагатись здійснювати реформу, переконуючи кожний орган м.с. чи державні адміністрації, що це потрібно - то на цьому шляху успіху можна дуже довго чекати. Очевидно, дійсно має бути рішуче прийняте рішення на рівні Президента, на рівні ВР. Воно не буде всім безперечно вигідне, але воно повинно мати підтримку громадян. І тому громадяни повинні знати про мету, цілі і очікувані результати цих реформ. Тому спроба провести адм-тер реформу урядом, в якому був віце-прем'єром Роман Безсмертний зазнала фіаско. По тій причині, що люди не зрозуміли взагалі, що мається на увазі. На перший план вийшли політичні спекуляції, люди не зрозуміли, що їм дає це об'єднання громад, навіщо воно. Тому я думаю, треба дуже чітко людям це пояснювати і вибирати реальну траєкторію. Наступним кроком потрібно прийняти радикальне рішення, провести серйозну децентралізацію повноважень, передати їх на рівень громад, передати певні повноваження районним радам, обласним радам. Я не є прихильником того, щоб відразу радикально відмовлятися від усіх адміністрацій, потрібно збалансувати повноваження, які будуть передані відповідними правами контролю і відповідною відповідальністю органів м.с. Є досвід Франції, інших країн, де є створена система префектів, і ці префекторальні органи повинні відповідно врівноважити ті високі права м.с, які мають бути запроваджені.

І, безперечно, Президент повинен мати право розпускати органи місцевої влади, чи за рішенням суду, чи в якийсь інший спосіб. Таке право має застосовуватись випадків, коли рада приймає явно незаконні рішення і це триває довгий час, і нема можливості іншим чином в це втручатися.

На сьогодні в Україні, ви знаєте, в чотирьох обласних містах взагалі немає мерів. Зараз одночасно проходить десь біля тисячі повторних виборів. І я думаю, що друга проблема з якою ми стикаємось - це проблема виборчої системи. Тобто, система виборів на пропорційній основі із закритими списками є дуже негативною. Вона сприяла поділу України, тому що на сході-півдні України домінуюча перевага однієї політичної сили і ці місцеві ради перетворилися в виконавчі органи партій і ніякого відношення не мають до інтересів і потреб місцевих громад. Тому одним із елементів цих реформ має бути зміна виборчої системи чи на змішану чи на мажоритарну. Або, якщо це пропорційна, то вона має бути системою преференцій з відкритими списками.

Є статистичні дані, що в цілому надзвичайно великий відсоток територіальних громад взагалі не мають представництва в обласних радах. В Одеській області біля 80 % громад не представлені в обласній раді. Аналогічна ситуація в Дніпропетровській області, Львівській. І при такій відірваності депутатського корпусу від місцевих громад зрозуміло, яка може бути якість місцевого самоврядування. Ми маємо різку радикальну політизацію місцевих органів влади, в яких жорстко борються одна партія з іншою. Тому я думаю треба міняти цю виборчу систему. Щодо Хартії м.с, яка попри те, що ратифікована в Парламенті, не імплементується належним чином. Я думаю, що тут є великі проблеми з дотриманням європейських базових принципів місцевого самоврядування в Україні.

18.03
Круглий стіл «Політичні партії в системі місцевого самоврядування: проблеми, тенденції, перспективи»
26.02
Круглий стіл «Шляхи, методи та технології підвищення якості адміністративних послуг місцевого самоврядування»
25.01
Круглий стіл «Місцева влада в інформаційному суспільстві. Електронне врядування: концепція, практика, виклики»
30.10
Круглий стіл за підсумками проведення Європейського тижня місцевої демократії
06.09
Круглий стіл «Місцеве самоврядування в контексті громадянського суспільства»
26.07
Круглий стіл «Питання місцевого самоврядування у програмах політичних партій»
27.06
Круглий стіл «Співпраця місцевої влади із засобами масової інформації»
27.05
Круглий стіл «Бюджетна система місцевого самоврядування. Перспективи реформування»
18.04
Круглий стіл на тему: «Післявиборчий рік місцевого самоврядування. Тенденції, проблеми, перспективи»
21.03
Круглий стіл на тему: «Маркетинг громади, регіону, країни»
© Copyright 2011
Інститут демократії
імені Пилипа Орлика
Всі права захищені