На головну Контакт Пошук
 
Центр Місцевої Демократії
Події
Круглий стіл на тему: «Аналіз практики застосування Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, міських, селищних та сільських голів» під час виборів 26 березня 2006 року та шляхи його вдосконалення».
03.10

На фото: Олександр Мосіюк (Директор Центру місцевої демократії), Віктор Тихонов, голова Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, Юрій Ключковський, член Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування

Віктор Тихонов, голова Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування :

Шановні учасники круглого столу!

Дозвольте вас привітати від імені Комітету ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування а також висловити впевненість, що наша спільна робота допоможе удосконалити законодавство про місцеві вибори з тим, щоб не допустити у майбутньому тих проблем, які виникли як під час виборів, так і після виборів у системі органів місцевого самоврядування.

Дозвольте висловити декілька міркувань з приводу питань, які, очевидно, будуть звучати тут на круглому столі.

По-перше . Конституція України декларує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади у державі є народ. На жаль, проведення виборів за чинним від 01.10.05 року Законом України фактично зміцнило лише права громадян, які є членами тієї чи іншої політичної партії. А це в свою чергу обмежило права переважної більшості громадян, які не належать до жодної політичної організації через відсутність можливостей для рівнозначного застосування гарантованого Конституцією України загального, прямого виборчого права усіма громадянами.

По-друге . Відсутність структурованих політичних партій на місцевому рівні призводить до того, що до місцевих рад за новим Законом, зокрема, обрані люди, котрі не мають жодного відношення до тієї чи іншої територіальної громади.

По-третє . На мою думку, виборча система, за якою були проведені останні вибори, суперечить конституційному статусу районних та обласних рад бути представницькими органами територіальних громад і виглядає як політична рада з частковим її представництвом. Відкликання делегованих повноважень обласним і районним радам хоча б однією територіальною громадою в такому разі може призвести до незаконності будь-якого їх рішення. Тому в майбутньому при проведенні місцевих виборів, можливо, доцільно передбачити відкриті, а не закриті партійні списки кандидатів у депутати.

Не врегульовані в Законі і ряд технічних процедур.

Враховуючи ті та інші проблемні питання вважаю, що виборча система, передбачена Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, міських, селищних та сільських голів», не відповідає головним засадам місцевого самоврядування, які визначені Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», не забезпечує формування ефективного місцевого самоврядування, а відтак – самодостатніх територіальних громад.

Що стосується самого виборчого процесу . Відчувалися труднощі під час формування виборчих комісій. Люди, погоджуючись працювати, подекуди не уявляли, яку роботу їм доведеться виконувати, а потім відмовлялись і в результаті доводилось переформовувати комісію. Такого не повинно бути. Організовувати і проводити вибори повинні професіонали.

Таким чином, адміністрування виборів, а саме формування комісій, потребує докорінних змін. Члени комісій мають бути фахівцями цієї справи, професіоналами. Необхідно їх навчати на загальнодержавному рівні, а насамперед закласти цю норму в законі. Питання кваліфікаційної підготовки організаторів виборів повинно вирішуватися через організацію відповідних курсів, по закінченні яких кожен із майбутніх членів комісій має отримати сертифікат певного зразка. І лише він може бути підставою для включення до складу комісії.

Далі . Всім відомі недоречності при складанні списків виборців. Влада цій проблемі протягом 14 років мало приділяла уваги. Це дуже серйозний комплекс. І не тільки технічний, а й політичний. Необхідно скласти реєстр фізичних осіб, тобто громадян, зареєстрованих за місцем їх перебування або проживання. При цьому слід враховувати, що багато людей мігрують державою, сьогодні працюють в одному місці, завтра – в іншому, мають постійне і тимчасове місце проживання. Маючи свободу пересування, людина хоче мати і свободу вибору місця голосування і це нормально. Так є у всьому світі.

Це основна тенденція майбутнього реєстру. І тут реалізується право громадянина давати згоду на внесення до списків виборців у тому чи іншому виборчому окрузі, на тій або іншій виборчій дільниці. Внесення до списків при існуванні реєстру фіксуватиметься, і в такий спосіб виключатиметься дублювання.

Наступне . Держава і законодавець повинні більш серйозно підійти до концепції фінансування виборчої кампанії за рахунок коштів і партії, і державного бюджету. Необхідно чітко визначитись в частині використання державних коштів у виборчому процесі, а також щодо механізму контролю за коштами виборчих фондів. У законі має бути чітко визначений орган, який здійснюватиме контроль за формуванням цих фондів.

Щодо прецедентів при підрахунку голосів . В цій частині повністю підтримуємо пропозицію ЦВК - насамперед зробити так, щоб після видачі виборцеві бюлетеня до нього більше не торкалася рука члена комісії. В більшості країн підрахунок голосів ведуть машини. У США подібна система працює вже друге століття поспіль.

Виходячи з цього, результати не будуть залежати від політичної заангажованості членів комісії.

І на завершення.

Стосовно проведення парламентських та місцевих виборів . Однозначно пропонуємо їх розвести в часі. У законах про вибори до Верховної Ради та про місцеві вибори багато розбіжностей, часто одна норма суперечить іншій. Складність полягала і в тому, що в Україні вперше проводилися вибори на пропорційній основі. В такій ситуації без відповідної підготовки організаторам виборів і виборцям було важко розібратися з окремими нормами закону.

Щодо законів «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», про місцеві вибори. Нині, у наше виборче законодавство закладені і працюють певні міжнародні стандарти, але законодавство потребує вдосконалення. Потрібно кодифікувати виборче законодавство, як це зроблено в усьому світі й укласти Виборчий кодекс, де мають бути систематизовані всі виборчі процедури. Це дозволить уникнути різного підходу до організації виборів і застосування виборчих технологій. Адже були випадки, коли узгодження законів про місцеві вибори і вибори народних депутатів змушували вносити зміни то до одного, то до іншого закону.

Виборчий кодекс необхідно прийняти протягом найближчого часу, не відкладаючи на переддень проведення майбутніх виборів. Тим самим буде надана можливість уніфікувати всі технологічні процедури виборів Президента України, парламентських та місцевих виборів, а також всеукраїнських референдумів. Дякую за увагу і закликаю до співпраці.

В’ячеслав Негода, Керівник Секретаріату Української асоціації місцевих та регіональних влад (на теп. час завідувач секретаріату Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування):

Дозвольте всіх привітати від імені Секретаріату Української асоціації місцевих та регіональних влад, яка є співорганізатором сьогоднішнього заходу і ми сподіваємося, що в нас сьогодні стартує марафон по удосконаленню нашого законодавства, що стосується місцевих виборів. Добре те, що ми розпочинаємо цю роботу не за рік, а за чотири роки до наступних місцевих виборів, і це нам дає певні надії, що ми зуміємо створити нове законодавство, чи можливо кодекс, який усуне всі ті проблеми, які ми маємо на сьогоднішній день. Результати місцевих виборів і та ситуація, яка склалась сьогодні на місцях якраз спонукала, щоб цю роботу розпочати швидше. Тим більше, що ще продовжується у нас процес місцевих виборів і таке враження, що він ніколи не закінчиться. Вже системою стало, що в нас навіть на рівні обласних центрів на одному поверсі сиділо по два мери, це був і Тернопіль, і Житомир, інші міста. Нещодавно тільки з’явився голова Дніпропетровської обласної ради, теж знаєте, як довго ця процедура йшла. А полтавчани взагалі за півроку третього голову навіть обирають. Тобто таке враження, що ми будемо постійно перебувати в умовах таких перманентних виборів, як на рівні територіальних громад, так і на рівні районних і обласних рад.

Ми вже не будемо говорити, як відбувалися вибори, а будемо говорити про те, що ми отримали в результаті цих виборів. Чи потрібна нам така недієздатна влада, яку ми маємо сьогодні на місцях. Сьогодні фактично всі в підвішеному стані. Якщо говорити про мерів, які обиралися всенародно, а Рада обиралась на пропорційній основі, особливо мова йде про міста. У нас з’явилися конфлікти між радами і мерами. Чим воно закінчиться невідомо, треба або раду розпускати, або мера по новому вибирати. Але ж знов дійдемо до цього. Кажуть, сідайте, домовляйтеся. Так будемо домовлятись приблизно так, як сьогодні у Верховній Раді домовляються. Ще не домовилися, і невідомо, чим ці домовленості завершаться. Те ж саме стосується на рівні районних і обласних рад. Знову ж таки, сідайте, домовляйтесь, робіть коаліції. То одна коаліція, то друга. Чи орієнтуватися на центральну коаліцію, чи робити місцеві коаліції? А як бути, коли на центральному нема злагоди, а на місцях домовились? Виходить тут у владі, там поза владою.

Тобто, багато цей закон створив проблем. Ми не будемо говорити про Конституційні моменти цього законодавства, будемо говорити про наслідки. Чи потрібен нам такий закон, по результатах якого в державі створюється хаос. Напевно, ні. Тому обговорювати, яким чином удосконалювати закон, який у нас є мабуть нема змісту. Просто треба взяти практику його застосування, ще раз подивитися, до чого він призвів, і розпочинати, якщо не з чистого аркушу, - бо це все-таки досвід, і негативній досвід, це теж досвід, - розпочинати нове законодавство.

Шкода, що не був прийнятий за основу законопроект, який до речі підтримала й наша Асоціація. Ми робили заяви, наче і спікер попередній підтримав, і партії деякі підтримали, але не дійшло до голосування. Це законопроект, який був розроблений народними депутатами Ключковським, Мосіякою, Оніщуком. Там вже були закладені інші норми, інші принципи, і нам так здавалося, що він міг би лягти в основу майбутнього закону про місцеві вибори. Це не сталося, тому я радий, що сьогодні ми розпочинаємо цю розмову і сподіваюсь що і народні депутати України, і громадські організації, і асоціації, і особливо органи місцевого самоврядування не будуть стояти осторонь цієї проблеми.

Дякую представникам органів місцевого самоврядування, які сьогодні прибули на цю зустріч, тому що основне сьогодні почути вас. Ви учасники цього процесу, не з теорії, а з практики знаєте, як відбувалися вибори, і ми б хотіли почути ваші думки, зауваження, пропозиції, як нам покращити виборчу систему на місцевому і регіональному рівні. Дякую за увагу.

Олександр Мосіюк, директор «Центру місцевої демократії»:

Високошановне товариство, дозвольте мені вас привітати від імені Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, Центру місцевої демократії а також Фундації Україна-США, яка є нашою материнською структурою, з якою ми працюємо в тісному партнерстві. Центр місцевої демократії є новим проектом, йому менше ніж пів року. Але наша команда, в основі якої є Фундація «Україна-США», має вже досить солідний досвід роботи – 15 років - в царині місцевого самоврядування. Зокрема я хочу відзначити, що Фундація «Україна-США» через свою Програму партнерства громад має контакти приблизно з 1700 громадами України. Ми допомогли багатьом працівникам, депутатам, мерам українських міст вивчати іноземний досвід, знайти партнерів в Сполучених Штатах. В результаті вони отримали багато цікавої інформації щодо того, як працює система місцевої демократії за кордоном.

Сьогодні ми виступили співорганізаторами цього круглого столу щодо системи місцевих виборів, тому що вважаємо, що це дуже серйозна проблема в Україні. В контексті реформи місцевого самоврядування потрібно кардинально змінити саму систему місцевих виборів.

У своїй доповіді я зупинюся на результатах експертного та публічного дослідження, яке ми зробили, щодо сприйняття виборцями системи місцевих виборів, повідомлю про результати та проаналізую їх. Дякую.

Ярема Бачинський, керiвник проекту "Сприяння організації виборів в Україні" :

Шановні учасники, шановні співорганізатори сьогоднішнього заходу. Я хотів би повідомити, що проект „Сприяння організації виборів в Україні” напевно наприкінці цього року призупинить свою діяльність, оскільки вже час. Проте прекрасні фахівці, які беруть і брали участь в роботі нашого проекту, залишатимуться зацікавленими у такій роботі. У них є величезні напрацювання у питаннях організації і проведення місцевих виборів. Отже я закликаю вас брати до уваги той певний ресурс, інтелектуальний в першу чергу, який наш проект може передати вам.

По-друге, тема організації та проведення місцевих виборів є непростою, я не буду претендувати на вичерпні якісь оцінки, чи рекомендації, я би просто звернув увагу на певні такі моменти: проект „Сприяння організації виборів в Україні” разом з ЦВК та громадськими організаціями напередодні останніх виборів народних депутатів України та місцевих виборів провів досить значну роботу в навчанні організаторів виборів. Хотів би сказати, що на відміну від системи навчання організаторів національних виборів, наприклад в парламент, президента, яка потрохи з’являється в Україні, - з місцевими виборами може виникнути складність поставити на таку постійну широку основу. Наш проект провів навчання приблизно 5,5 тисяч членів територіальних комісій по місцевих виборах. Це силами 10-12 чоловік плюс організаційна мережа по всій країні.

Чому я звертаю на це увагу? Тому що, коли така організація як наш проект не будуть працювати, до цього часу бажано збудувати якусь систему, яка би дійсно могла навчати організаторів виборів. Якщо з національними виборами це трошки простіше, оскільки ЦВК фактично повністю за все відповідає, і можна через ЦВК багато чого робити. То з місцевими виборами потрібен більш диференційований підхід.

Отже, третє, й останнє, що я хотів би сказати. Законодавство, що регулює місцеві вибори, повинно бути не надто складне, достатньо гнучке, щоб організатори (члени дільничних виборчих комісій, представники учасників перегонів), розуміючи, що вони не будуть постійно цим займатися, зможуть дійсно отримати певні знання і впоратися з доволі складною справою організації і проведення місцевих виборів. 4-5 виборів одночасно, навіть якщо розвести в часі місцеві і вибори народних депутатів, це все одно буде велике навантаження, в тому числі смисловорозумове. І ми добре розуміємо, що не буде сотні тисяч людей, які будуть постійно заангажовані, постійно займатися і думати тільки про організацію і проведення будь-яких виборів. Врахуйте, будь-ласка це. Дякую.

Микола Пухтинський, президент Фонду підтримки місцевого самоврядування:

Шановні учасники круглого столу. Дякую за надану можливість виступити на круглому столі. Я хочу нагадати його учасникам, що мабуть однією з перших в муніципальному середовищі публічних дискусій стосовно проблематики місцевих виборів була дискусія, яка відбулася на 10 Всеукраїнських муніципальних слуханнях в березні 2005 року в місті Судаку. Вже тоді ставили ці проблеми, які виносяться на сьогоднішнє обговорення щодо визначення виборчої системи, пропорційної, змішаної, на різних рівнях місцевого самоврядування. Ставилось питання щодо важливості розведення виборів в часі, щодо відповідного терміну каденції депутатів місцевих рад і таке інше. Ця дискусія продовжувалась протягом 2005 року, перейшла вже й на 2006 рік.

27-28 лютого наш Фонд спільно з Конгресом місцевих регіональних влад, Радою Європи, ЦВК і іншими інституціями проводили в приміщенні ЦВК круглий стіл на тему „Місцеві вибори в Україні”. Там були присутні експерти Ради Європи і майбутні спостерігачі від Ради Європи на місцевих виборах, і так само гостро ставилось питання щодо проблематики місцевих виборів. Останні вибори породили чимало проблем. Вони стосуються як регіонального рівня, або субрегіонального рівня - районного, обласного, стосуються взаємовідносин між радами і мерами, цілого ряду конфліктних ситуацій і необхідності проведення повторних виборів. Не буду на цьому зупинятись, я хочу поставити лише ряд таких проблемних питань, які ми всі бачимо в практиці і які треба розв’язувати.

Перше питання - це статус районних і обласних рад в результаті проведених виборів. Є у нас статті 140, 143 Конституції, за якими районні і обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад. Чи виправдовують ці ради цей статус після виборів? Ми бачимо, що в результаті пропорційної виборчої системи на цьому рівні статус вони вже не виправдовують.

У мене є такі приклади. Скажімо, Луганщина – в обласній раді немає жодного обранця від територіальної громади Логотинського, Антрацитівського, Краснодонського, Ніверського, Ноопковського, Попеснянського районів. Територіальну громаду обласного центру в облраді представляє 70 депутатів з 120 обраних, майже 60 %. Не менш яскрава є картина в Львівській облраді, в якій не представлені інтереси майже 40 територіальних громад. У Харківській облраді немає депутатів, які б досконало володіли проблемами 44 % територіальних громад. У Вінницькій – 40%. Але абсолютними „чемпіонами” тут є Дніпропетровська облрада, в якій не мають своїх представників 65,7% територіальних громад і Одеська облрада – 68,8%. Цікавий склад депутатів і у Житомирській облраді – з 95 членів 53 проживають в самому Житомирі, а ще 12 зареєстровані взагалі за територією області, причому 10 з них кияни. Подібна картина, за кількома винятками спостерігається по всій території України на сході, заході, півночі, півдні і у центрі. Якщо взяти загальну середню кількість територіальних громад, чиї інтереси не представлені в облрадах, то вона сягає 30%. От така зараз картина щодо представлення інтересів територіальних громад в районних і обласних радах. Тому в процесі реформування місцевого самоврядування треба думати, що ж ми будемо мати в підсумку. Який статус ці ради повинні мати? Або вони залишаються як це визначено в ст.140 Конституції України органами, які представляють спільні інтереси територіальних громад, або треба їх переводити в органи регіонального самоврядування з власними виконавчими комітетами.

Я просто нагадаю, що після прийняття Конституції України 1996 року і напрацювання нового закону про місцеве самоврядування 1997 року, тоді навіть всупереч статті 71 Конституції ставилось питання (відповідно до статусу районних і обласних рад, який визначається в ст. 40 Конституції) про опосередковане формування обласних і районних рад. Але ст.71 не дала такої можливості. Може варто, якщо залишати такий статус районних і обласних рад, подумати в плані вдосконалення виборчого законодавства щодо їхнього формування. Принаймні доречно перейти на змішану мажоритарно-пропорційну систему щодо формування районних і обласних рад.

Безумовно треба вирішувати питання і щодо розведення виборів у часі. Вибори 26 березня показали, що чимало електорату просто не змогли взяти участь у виборах, оскільки вибори проводились одночасно і до Верховної Ради України, і до парламенту, і до місцевих органів влади. Та не лише один цей чинник наводить на думку необхідності розведення виборів у часі. Треба, мабуть, звернутись і до практики зарубіжних країн, де це вже відпрацьовано.

Я думаю, в процесі вдосконалення виборчого законодавства треба подумати і про каденцію депутатів місцевих рад. У нас депутати місцевих рад, щодо їхньої каденції, поступово перетворюються на парламентарів. Думаю, це не логічно, що депутати місцевих рад обираються на 5 років. Принаймні 2,5-3 роки достатньо з тим, щоб була динаміка у депутатському корпусі щодо місцевих рад.

І ще одне питання – проведення в Україні адміністративно – територіальної реформи. Пам’ятаєте, що в 2005 році було чимало напрацювань щодо здійснення адмінтерреформи. На жаль, вони не знайшли підтримки насамперед серед практиків місцевого самоврядування і на рівні районів, областей, і на рівні наших міст. Але раніше чи пізніше цю реформу треба проводити і треба думати про необхідність прийняття в якомусь ґрунтовно доопрацьованому варіанті закону 3207-1 і відкривати шлях до проведення адмінтерреформи. І тоді постає питання щодо необхідності проведення чергових місцевих виборів. Я прихильник того, щоб зберегти каденцію тих органів, які були обрані в 2006 році. Але якщо просувати все ж таки адмінтерреформу, то треба подумати про можливість формування відповідних представницьких органів громад. Що я маю на увазі. Нинішні органи самоврядування мають зберегти каденцію. Але, якщо ми підемо шляхом адмінтерреформи, можна подумати - може спочатку в плані експерименту, а потім у більш широкому сенсі - піти шляхом формування представницьких органів і органів управління громад. При збереженні каденціі існуючих місцевих органів самоврядування. І якщо такі органи будуть формуватися, то їх можна провести раніше. Якщо ми підемо радикальним шляхом реформ, то можна вже в 2007 році при відпрацюванні відповідного законодавства, в тому числі і виборчого, сформувати такі органи. І безумовно треба уже зараз утворювати відповідні робочі групи і працювати над вдосконаленням законодавства про місцеві вибори, а можливо і про напрацювання щодо прийняття виборчого кодексу України.

Володимир Гопотченко, управління по зв ’язках з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України:

Шановні учасники круглого столу. Відповідно до повноважень Верховної Ради України і покладених завдань Управління по зв ’язках з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України узагальнило інформацію про хід виборчої кампанії до місцевих рад і підсумки виборів. Дозвольте поінформувати вас про хід минулої виборчої кампанії до Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих рад на підставі відомостей отриманих від Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської, Севастопольської міських Рад, а також ЦВК. Зразу ж зауважу, що норми частини 10 статті 24 Закону про місцеві вибори, за якою територіальні виборчі комісії інформують Верховну Раду України про хід виборчого процесу та результати виборів, під час проведення чергових виборів застосувати у повному обсязі було неможливо. Тому сьогодні ми ще опрацьовуємо і уточнюємо деякі отримані дані. Відповідно до статті 16 Закону про місцеві вибори радою минулого скликання було визначено 233587 депутатських мандатів, що на 3353 мандати більше ніж в минулому скликанні. В основному це збільшення відбулося по всім видам рад, за виключенням районних, де кількість депутатських мандатів зменшилась на 3994 мандати. По іншим радам збільшення мандатів було в великій кількості. Збільшення депутатських мандатів було характерним для всіх регіонів.

Якщо звернутися довідково до минулих скликань, то можна зазначити таке. В 1994 році при кількості 12068 рад, деп. мандатів було 171587, а вже починаючи з 1998 року при кількості 12070 рад до 2006 року кількість деп. мандатів становила 230604, 230777 відповідно по скликанням, але це було за рахунок збільшення кількості рад. У 2006 році кількість рад становила 12112, тобто кількість їх була на 9 рад більша, ніж у 2000 році. Але кількість мандатів склала 233587. На мою думку на більшу чисельність мандатів вплинула дещо завищена норма представництва, а також те, що деякі ради у цю виборчу кампанію невірно застосували положення 2 статті 16 Закону, за яким у разі коли відповідно місцева рада поточного скликання у строки, встановлені законом не приймала рішення щодо загального складу місцевої ради, яка мала обиратися, загальний склад місцевої ради залишався у тій самій кількості, що у поточному скликанні. І сьогодні діють такі ради, де загальна кількість мандатів значно більша, ніж того вимагає норма закону. Згідно закону в результаті жеребкування до 12 112 утворених радами територіально-виборчих комісій було включено 79538 членів, висунутих 158 партіями і виборчими блоками. В середньому на 1 виборчу комісію припадало 8 членів. Тобто мінімальна кількість, яка визначена частиною 1 ст. 21 Закону – не менше 8 і не більше 15 осіб. Закон про місцеві вибори дозволив політичним партіям і блокам пропонувати кандидатури до складу територіально-виборчих комісій одночасно як від виборчого блоку, так і тим партіям, що входять до цього блоку, і таким чином, на мою думку, поставив в нерівні умови суб’єктів виборчого процесу. На 8 політичних партій виборчого блоку припало 72,4% загальної кількості членів виборчої комісії. На всі інші 150 партій і блоків лише 27,6 %. Кандидатів у депутати Автономної Республіки Крим та місцевих рад були зареєстровані 580393 особи, у т.ч. до сільських і селищних рад 309822 особи, або по два кандидата на мандат, та на посаду сільського, селищного, міського голови 48116 осіб, або 4 особи на посаду. Висока конкуренція була при виборі міських голів міст республіканського та обласного значення. На посаду зазначених міст було зареєстровано 1707 кандидатів, або в середньому майже по 10 осіб на посаду. Найбільш значні виборчі змагання під час виборів міських голів спостерігалися у столиці України та обласних центрах. Зокрема в Києві було 37 кандидатів, Сумах і Харкові по 28, в Луганську 25. 26 березня 2006 року в голосуванні взяли участь у місцевих виборах 24730334 виборця, або 67,59% від їх загальної кількості. Всього до місцевих рад було обрано 232178 депутатів, або 99,4% від загальної кількості депутатських мандатів. 44,4% депутатів – це жінки. 52% є членами партій. 85,7% - за віком від 30 до 60 років. 9,6% - до 30 років. 4,35% - після 60 років.

У багатомандатних виборчих округах було розподілено 49300 деп. мандатів між 140 політичними партіями та виборчими блоками. Найбільшу кількість депутатських мандатів отримали виборчий блок Юлії Тимошенко, 23,4% від загальної кількості, хоча значна кількість деп. мандатів так і не отримали живих депутатів. Мандати розподілені за партією, але депутатів в списку на ці мандати не вистачило. Партія регіонів – 23,3%; блок „Наша Україна” - 11,8%; Соціалістична партія України 7,3%, Народний блок Литвина – 6,1%. Виборчий блок Ю. Тимошенко отримав найбільшу кількість деп.мандатів у 13 областях, Партія регіонів – у 8 областях, „Наша Україна” – у 3 областях. В одномандатних виборчих округах при наявності 184025 деп. Мандатів було обрано 182878 депутатів. З них 108119 осіб обрані з числа кандидатів в депутати, які висувалися громадянами України через республіканські, обласні, районні, райони в містах, міські організації, політичні партії, виборчі блоки. Серед них найбільше депутатів представлені : блок Литвина – 20911, це мається на увазі у сільських селищних Радах. Партія Регіонів – 14409; БЮТ – 14046; соціалістична партія – 13810, блок „Наша Україна” – 10541; Блок Костенко-Плюща – 7148; Комуністична партія України -5775 На посади 11 518 селищних і сільських голів обрано 11 484 особи. З них 2858 жінок. 5994, або 52% обраних з числа кандидатів на посаду сільських голів висувались через політичні організації і виборчі блоки. Блок Літвина – 1248; БЮТ – 894, Партія регіонів – 784, „Наша Україна” -732, соціалістична партія України 702.

Які проблемні питання були під час минулої виборчої компанії. Перш за все – це фінансування. Фінансування місцевих виборів із скликання в скликання завжди відбувається надзвичайно погано. Гроші надходять пізно до територіально-виборчої комісії, тому приходиться весь час, я не пам’ятаю такої компанії, коли б не прийшлось приймати яких ось екстрених заходів. Фінансування як було так і залишається і нині. При прийнятті закону про вибори до місцевих органів в першу чергу приймали до уваги забезпечення чергових виборів. І тому це найбільш вдало було розглянуте в законі про місцеві вибори. Вибори відбулися, але ж вибори продовжуються. Сьогодні у нас к Верховній Раді на розгляді знаходяться 23 подання сільських селищних міських голів, які по цьому закону включені як позачергові вибори. Якщо згадати минулий закон, то вибори таких сільських, селищних голів, які достроково прийняли свої повноваження, то були вибори замість вибулих, і тому чергові і позачергові вибори фінансувались з державного бюджету, але це були вибори Рад в цілому по Україні як чергові, так і позачергові. А зараз таки позачергові вибори призначає територіально-виборча комісія. В цьому році прийнято 7 постанов про позачергові вибори. На сьогодні фінансування цих територіально-виборчих комісій не здійснено.

Петро Рудницький

Шановні колеги. Це вже енні вибори, але на пропорційній основі від сільської Ради до обласної Ради це було найскладніше мабуть для всіх, хто займався колись виборами. Ми ще можемо це витерпіти, але виборці наші, заради яких робляться вибори і обирається влада місцева, самоврядна влада, найдемократичніша на сьогодні, вони цього не відчули. Вони практично сьогодні втратили зв’язок зі своїми депутатами. Солідні, порядні люди, скажемо їх не так багато, десь виїдуть в один район, чи два і на цьому все завершується. Пан Пухтинський тут назвав Житомирську область, справа в тому, що це майже так і у кожній області. Але сьогодні 12 киян, 1 донетчанин, 1 дніпропетровець - дуже розумні толкові люди, але їм обласна Рада і її проблеми і постійні комісії, які проводять засідання - далекі вони до цього, в них зовсім інші наміри і проблеми. І нема чого дивуватися, тому що формувалися партійні списки, і ми це бачили і передбачали, і ось у цьому залі практики з усіх областей говорили, що гіршого закону за все життя не було. А чому? Тому що при формуванні партійних списків, починаючи від маленького містечка, були три складові – економічна, політична і тільки третє місце займала фахова, тобто професійна складова. І ви розумієте, хто туди попав. Є багато дуже питань, я пройду по найболючішим.

Сьогодні таку виборчу систему залишати в Україні не можна однозначно. Це не тільки мої думки. В п’ятницю збиралися майже з усіх регіонів представники районів, які давно працюють, знають виборчу систему і просили довести до відома. Добре, що сьогодні всі організатори круглого столу і наш рідний комітет почав цим займатися, одне тільки побажання-прохання – ми займаємось завчасно, але коли приходить до нажаття кнопок у Верховній Раді, то якраз уже виборчий процес пішов, поїзд догнати не можна, тоді вносяться зміни до закону. Демократія – управляєма річ, це така дама, з якою треба обережно поводитись, так говорив англійський класик. Як може так бути, що одна й т ж людина іде на всі вибори, що ми після цього маємо? Маємо те, що маємо. Міські голови, які йшли народними депутатами, сьогодні забирають кошти з місцевих бюджетів, і не думають зовсім про територіальні громади, яким вони щось обіцяли. Це - на найвищому рівні. Далі, на нижчому рівні – кругом записуються, де пройдуть. Я не сторонник, щоби розводити вибори, але в цьому випадку треба розвести вибори народних депутатів і місцеві вибори, тоді буде можливість проявитися – хочеш ти служити громаді, то йди на місцеві вибори, а ні, то йди служи державі в цілому, йди в народні депутати. Друзі мої, вдумайтеся в суть: районній партійній організації, їх в області було 115, зареєстрованих у нас в Житомирщині політичних партій, - дано право висувати кандидатів в депутати сільської Ради, де 500 тільки жителів, а на Житомирщині таких 60% сільських Рад, а є такі, що 140 жителів. І сьогодні районна партійна організація висуває кандидата в депутати сільської Ради, а громада, люди, які знають один одного ще до шостого покоління, хто там був коли і куди до кого заглядав, не дається право громаді висуватися кандидатом в депутати – дано право тільки кинути туди листочка.

Ще одне – я не думаю, що ми маємо йти таким шляхом, щоб відкинути повністю негатив і позитив. Якщо ми хочемо структурувати наше суспільство по партійному признаку, не дивлячись на те, що там 3,5 партійних людей, то можна спробувати як пропонувалося. Наприклад, у містах обласного значення, або більше 300000 виборців чи населення - ввести пропорційну систему, навіть на рівні обласної Ради, все інше має бути тільки на мажоритарній системі. Тоді це буде те самоврядування, яке ми хочемо. Я вже не кажу про 140, 143 статтю, що районні і обласні Ради представляють спільні інтереси. Прив’язати через відкриті партійні списки з прив’язкою обласної Ради до районів, і питань немає. Не буде порушень Конституції, і будуть місцеві наші партійці, незалежно якої вони партії, а не приїжджі і вони будуть прив’язані до свого регіону хоч маленького, бо район сьогодні не така велика адмінтеродиниця.

І ще одне питання. Я б хотів, щоб ми також зрозуміли фінансування. Володимир Ілліч тут зачепив це питання, але дозвольте практику сказати. Ми за те, щоб сьогодні фінансували, але не так, як це фінансується. 631 територіально-виборча комісія у тій сільській Раді, яку створили невідомо звідки і чого. Бо ви знаєте, хто її формував, не громада, а політичні сили. І сьогодні дали право людині розпоряджатися коштами державного бюджету. Ми відправили 700000 гривень назад в державний бюджет із тієї суми, яка надходила весь час, а чому? До двох місяців відкривала ця комісія рахунок – треба сім інстанцій пройти, ви знаєте, пенсійний, реєстратора, кругом гроші платити треба, по два місяці їздили відкривали, а коли відкрили, то вже не було часу платити, бо не можна заплатити, бо КРУ вже стоїть, ще не встигли відомість написати, ззаду вже КРУ стоїть. Це ми граємось в демократію. Дайте сьогодні районному бюджету, уповноважте районну територіально-виборчу комісію, де є достатньо готових людей і бухгалтер є і профінансуйте, і ніяких питань немає.

Я думаю, шановні колеги, що сьогодні дуже хотілось би, щоб наші законодавці вже п’ятого скликання народні депутати розуміли гостроту проблем і прислуховувались до нас, до наших проблем. Ми готові завжди до співпраці. Дякую за увагу.

Олександр Мосіюк, директор «Центру місцевої демократії»:

Високошановне товариство! Хід нашої дискусії засвідчує нагальну необхідність зміни системи виборів. Але проблема полягає в тому, якою має бути ця зміна і якого виборчого закону потребує Україна. Тут можуть бути різні підходи, але є прийнятий європейський підхід, що базується на тому, що сама система виборів є не просто системою виборів. Це є значно складніший процес. Вона є адекватною суспільству в тому разі, якщо вона є публічно легітимною. Це означає, що виборча система має відповідати низці прийнятих критеріїв, які в своїй сукупності як спільний знаменник створюють те, що називається публічна легітимність системи виборів, або навіть публічна легітимність політичної системи.

Принцип перший – це принцип представництва, який означає глибину і всебічність представлення суспільних інтересів, політичних позицій, інтересів більших чи менших груп територіальної громади.

Другий принцип концентрації або консолідації близьких чи споріднених інтересів та політичних позицій.

Третій – це принцип участі, який означає ступінь глибини зв’язку виборців з обранцями, механізми відповідальності депутатів перед виборцями і можливості впливу громадян на ухвалення рішень.

Четвертий принцип – це принцип простоти чи зрозумілості виборцями свого вибору, це усвідомлення: кого, чому, для чого і в який спосіб вони обирають.

І принцип п’ ятий – це принцип прозорості, який означає публічність вибору, можливість всебічного обговорення.

Поєднання всіх цих принципів створює те, що називається легітимність вибору, або публічну легітимність вибору, яка є дещо іншим поняттям ніж юридична легітимність. Це означає, що у виборця немає сумніву, що вибори відбулися у відповідності до закону, переважна більшість виборців визнають ці результати і згодні діяти у відповідності до цих результатів.

Силами нашого Центру місцевої демократії ми провели два дослідження. Одне було проведено серед експертів щодо оцінки нині чинного закону про вибори та можливих напрямків його змін. Взяло участь в опитуванні 270 респондентів, серед них 4 народних депутата, 76 депутатів різних рівнів рад, 68 керівників органів місцевого самоврядування, 53 експертів, науковців, представників громадських організацій. Крім того ми опитували представників осередків політичних партій, працівників апаратів органів місцевого самоврядування і державного управління.

І отримали результат такого порядку: 79 % опитаних вважають за необхідне суттєво змінити чинну виборчу систему в Україні. Найбільший відсоток опитаних висловились за те, щоб повернутись до мажоритарної системи. До обласних рад цю ідею підтримали 33 % , дещо більший відсоток до районних, міських рад. Другою за пріоритетністю виявилась пропорційна виборча система, яка дає можливість виборцям голосувати не лише за партію, але і обирати кандидата із партійного списку цієї партії. Таку виборчу систему підтримали близько 28 % опитаних. Таку систему іноді називають системою з відкритими списками. В термінології, прийнятій в Європі, мається на увазі інше, коли говорять про систему з відкритими списками. Тому можна вважати це один з різновидів системи з відкритими списками. Так от, половина опитаних респондентів вважає, що потрібно обирати депутатів не по одному багатомандатному округу, а по кільком. Такі вибори вирішать проблему довжини партійних списків. Список, у якому значиться 100 і більше прізвищ є надзвичайно складним для сприйняття виборцями і люди не можуть визначитися. В Європейському Союзі, в більшості країн, оптимальна довжина місцевих партійних списків це 20-30 чоловік. Очевидно, якщо ми залишаємо пропорційну систему і йдемо по шляху відкритих списків, доцільно мати кілька багатомандатних округів, де було б не більше 20-30 чоловік. Тоді вибори стають значно більш персоніфікованими ніж при системі закритих списків. До речі, щодо системи закритих списків, яка сьогодні чинна в Україні. Вона є доволі екзотичною, в Європі надзвичайно мало поширена, є тільки в кількох країнах і то існує локально на певних рівнях самоврядування. Такої глобальності, як в Україні, коли вона пронизує буквально всі рівні самоврядування ніде в світі немає. Ми пішли на чергову крайність в запалі політичної боротьби, яка тривала перед ухвалою закону між владою і опозицією і наступили черговий раз на граблі. Отримали систему, яка за цими критеріями, про які я сьогодні говорив, не витримує жодної критики. У неї надзвичайно низька публічна легітимність. Звідси і скандали, і нарікання виборців, депутатів, експертів на те, що ці вибори не привели до тих результатів, які суспільство очікувало, на які суспільство заслуговує.

Другою проблемою, яка є дуже дотичною до проблеми самої виборчої системи є проблема політичних партій, зокрема самого існування політичних партій на регіональному рівні. Як показує аналіз, навіть крупні партії, які мають фракції у парламенті, здебільшого слабо представлені на регіональному рівні і не мають ефективних партійних осередків. Тому часто набір кандидатів у партійні списки відбувався зовсім за іншими критеріями – не критеріями професійності, політичної адекватності, - а абсолютно випадково, часто просто на економічній основі. Виборці були поставлені в скрутне становище. Вони отримали списки людей, яких вони не знали. Тому вони просто голосували за харизматичних лідерів партії. І не дивно, що деякі блоки, які мають великі фракції у парламенті, мають велике представництво в місцевих радах не тому, що в них такі талановиті і авторитетні кандидати, а тому, що люди голосували за Тимошенко, за Януковича, за Ющенка. Вони не голосували за тих людей, які стали депутатами. Сьогодні це велика проблема. Тому потрібна персоніфікація виборів, відкриті списки.

І, на мою думку, на законодавчому рівні має бути врегульовано процедуру номінування кандидатів до партійних списків. Багато країн цей процес пройшли. Ще на зорі ХХ століття в США виникла проблема з висуванням президентів. Висувала група бізнесменів від партії кандидата, у дуже вузькому середовищі. У виборців не було альтернативи, оскільки в Сполучених Штатах тільки 2 партії. Фактично була ілюзія виборів. І вони придумали дуже чітку серйозну процедуру номінування самого кандидата. На мою думку, процес номінування кандидата від партії на ту чи іншу посаду не може бути тільки власною справою цієї партії. Тут повинна брати участь вся громадськість. Потрібна така система, щоб самі члени партії впливали на формування свого власного партійного списку. Бо фактично партійні списки писалися партійними вождями, в центрі з головними вождями, а на місцевому рівні місцевими вождиками за відповідні фінансові чи інші внески. Тому справа демократії всередині партії це не є справа самих партій, це є справа суспільства. Треба вносити серйозні зміни в сам закон про політичні партії.

Проблема фінансування. Сьогодні в Україні є надзвичайно ліберальна система фінансування. Ми чи не єдина країна, де не обмежені виборчі фонди. Маючи право вносити скільки завгодно коштів на рахунок виборчого фонду, вибори переважно фінансувалися в тіньовий спосіб. Тому ЦВК має більш жорстко контролювати не тільки сам процес фінансування виборів, а й питання фінансової діяльності партії має бути предметом постійного моніторингу ЦВК. Такі зміни, думаю, треба внести в Закон про ЦВК і в Закон про політичні партії.

Слід також відзначити, що у нас одна і та ж виборча система на всіх рівнях рад. Хоча світовий досвід говорить про те, що система виборів може бути різна на різних рівнях самоврядування. Вона може залежати від того, скільки виборців вибирають ту чи іншу раду. Тут можна звернутися до досвіду Європейського Союзу, де є практика різних виборчих законів в залежності від рівня рад, від кількості виборців.

Ще є проблема виборів мера. Серед опитаних нами респондентів є дві точки зору. Одна полягає в тому, що потрібно перейти до виборів мерів не відносною більшістю голосів, а абсолютною більшістю. В два тури, так як ми колись обираєм президента. Є багато випадків, коли в першому турі шляхом рейтингового голосування чисто випадкові люди стають мерами міст. Це є проблема. Якщо ми вибираєм сильного мера, було б доцільно обирати його абсолютною більшістю голосів, а не відносною. Дякую за увагу.

Борис Беспалий, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики :

Я хотів би пройти по тих позиціях, які ініціатори семінару винесли на обговорення. Мені здається, що ми повинні зробити єдиний виборчий кодекс. Це як в математиці, винести за дужки все, що є спільним, і побачимо, що в дужках майже нічого не залишиться, по процедурі все є спільним. Я думаю і цей семінар міг би стати в нагоді.

Про суміщення проведення місцевих виборів з виборами через зведення і т.д. Нудно навіть читати і говорити на цю тему. Я спеціально взяв з собою бюлетень, виборчий штат Іллінойс, США. Там одночасно обирається 40 номінацій, до речі жодного позапартійного, і жодної проблеми. Тобто вибори можуть проводитись і одночасно, і розведені, це питання доцільності. За звичай, вони проводяться окремо, але якщо випадає ситуація, що десь вибори міського голови співпадуть з виборами до Верховної ради, а ми це заборонимо. Може бути і так, і так, і проміжні, це не є проблема. Але для того, щоб якісно проводити одночасні вибори, можливо і з референдумами, нам треба обдумати інше питання – різке зменшення чисельності виборців на виборчій дільниці. Тут є проблема. От вона дуже сильно затягує час. Це буде трошки дорожче, але дешевше, ніж подвійні вибори. Мені здається, що цифри, які є у нас, плюс недосконала комп’ютерна база, це теж затягує вибори.

Яка є виборча система? Це теж питання доцільності і та, яка є сьогодні для місцевих виборів, вона звісно не ідеальна, як будь-яка, але чому її застосували. Тільки в такий спосіб могло пройти оновлення місцевих еліт, тому що мажоритарна давно була поділена, розписана, проплачена. Час від часу виборчу систему треба міняти, бо вона просто застигає, заскорузлою стає і до речі, я чув попередній виступ, вона у нас теж різна на різних рівнях. Ясно, що ця система не оптимальна, з цієї точки зору ми вже проїхали станцію блок, це було, коли була дрібнопартійність. Сьогодні є серйозні партії і для того, щоби не було мікропартій, які хочуть на хвості проскакувати в Ради, можливо варто відмовитись від поняття блоків. Це спростить виборчу систему, і є час зараз провести єднання однодумців. У кого є спільна програма для блоку, що їм заважає бути в одній партії. Я думаю, що це був би серйозний удар проти дійсно таких кишенькових партій, які тримаються тільки за того, щоб їхні лідери, 1-2 чоловіки, пройшли в парламент, чи в облраду, чи в Раду Європейської столиці.

Щодо виборів міських голів. Знаєте, це дійсно залежить від концепції. От кажуть бар’єр. Якщо ви хочете однопартійність, ставте 51 % прохідний і у вас буде однопартійність. 30% - ви до того прийдете, 10% - у вас будуть олігархічні угруповання. Якщо ми хочемо мера, як диктатора, де немає різниці між самоврядуванням і самодурством, то це один підхід і ми так і підходимо. Європейський досвід показує, що запит має бути не на сильного правителя, якого обрали, до речі, один раз обравши, ви його ніколи не переоберете, ми це бачимо з сусідніх дружніх країн, а якраз на посиленні ролі Рад. І система відносної більшості абсолютно нормальна система, застосовується в переважній більшості країн і вона себе виправдовує. На виборах народних депутатів проводьте узгодження і т.д. Я не думаю, що люди не розуміють кого вони вибирають. Роль ЦВК по-ідеї розведення Рад, от Верховна Рада не є Радою вищого рівня по відношенню до обласних, районних. Вона така сама Рада, як інші. Кожна Рада має своїм джерелом безпосередньо народ, населення. І ЦВК за такою логікою, вона б не мала мати якихось спеціальних функцій, але ми вже наїлися виборів, де ЦВК не втручалася, і на місцевому рівні робилося що завгодно. Тобто, враховуючи наші реалії, роль ЦВК методична, а в деяких випадках і нормативна, все таки буде зберігатися. Всі періоди перехідні, але тут я думаю, діватися на жаль, чи на щастя немає куди, і наглядові функції мають бути.

Щодо забезпечення фінансування місцевих виборів. Думаю, що питання фінансування виборів на державному рівні вже вирішено і немає тут проблем. Ні у партії, ні у президента. На виборах до Верховної Ради немає границь у виборчого фонду, і це призвело до значного освітлення фінансування виборів по білій касі. Коли ми обмежуємо виборчі фонди, ми мимохідь штовхаємо в тіньовий сектор, створюючи складності. Я не знаю, чесно кажучи, як зробити, але треба значно спростити оплату людей, які залучаються до виборчих компаній. Зараз не можна тільки на ентузіазмі, волонтери це добре, але є люди, які оплачувано працюють. Ну от стояли по Києву, махали прапорами – безкоштовно? А де воно було проведено? Можливий тоді інший шлях – граничне спрощення цих процедур, щоб вони були надзвичайно прості.

Призначення позачергових, проміжних, повторних, щось так багато тих класифікацій, можна було б їх якось зменшити і не ускладнювати. Але у Верховній Раді зареєстрований один законопроект, який, на мій погляд, є в цьому плані ризикований. Наскільки має Верховна Рада, чи взагалі державна влада, втручатися в процес, оскільки органи місцевого самоврядування за Конституцією взагалі не належать до структури органів державної влади. Вони є в державі, це державні інституції, але це самодостатня гілка влади. Разом з тим, якщо це питання залишити тільки на місцевому рівні, і якусь місцеву Раду треба переобрати, що вона сама має призначати собі вибори? Це ж кішка зі своїм хвостом. Цей міжсобойчик треба в якійсь спосіб розірвати. З іншого боку, якщо дати можливість Верховній Раді ініціювати місцеві вибори, то вона може ініціювати тому, що, наприклад, політична більшість у Верховній Раді може не співпадати з позицією якоїсь місцевої Ради. Може якийсь міський голова не задовольняє когось, то тут має бути баланс стримування противаг. Тому треба, щоб жодна з гілок влади, жоден рівень самоврядний чи Верховна Рада не могли питання про перевибори вирішувати за власним розсудом, за власною ініціативою.

Взагалі, якщо ми хочемо зробити виборчий кодекс, а ми його хочемо зробити і проекти були, то я думаю, що роботу від семінарів треба переводити вже на практичні рельси і обговорювати вже не на рівні концепції, а на рівні текстів. Дякую.

Олександр Чорноморов, голова підкомітету з питань регіональної політики Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва , регіональної політики та місцевого самоврядування :

Сегодня мы больше говорим о последствиях выборов, прошедших в марте этого года. И самой главной причиной тех негативных сторон, о которых здесь говорили, конечно являются изъяны в законодательстве. Но в законодательстве не только выборном. Кроме выборного законодательства необходимо вносить некоторые изменения в законодательство о местном самоуправлении, в законодательство о политических партиях обязательно. Я приведу такой пример. 9 лет не утвержден значок депутата местного Совета. Чья это проблема? Кто не приступает к решению этой проблемы? Очевидно все-таки тот орган , в котором приходится и мне сегодня работать. Мы говорим о пропорциональной системе, о той системе, которую мы впервые опробовали на прошедших выборах . Конечно, надеялись на структурирование общества, создание гражданского общества, ответственность политических сил за власть, действующую в пользу людей, но я приведу такой пример. Вот те партии, которые продолжают возникать. Давайте скажем, что делали эти партии на выборах. Когда было понятно, что они сами никуда не пройдут, даже в городские советы и районные советы, они зарабатывали деньги. Чем? Очень оборотистый гражданин Пупкин приезжал к руководителю партии в Киев, потому что ни в област ях, ни в районах этой партии нет, просил бумаги определенные, ехал к другому руководителю, там то же самое, создавал блок Пупкина на местах и шел на выборы с ним. В результате в некоторых регионах прошли такие люди. Как это способствует структуризации политической нашего общества ? Тем более, что Пупкин зачастую был взглядов совершенно противоположных той партии, у которой взял документы. Мы сами создали законодательство, по которому блок можно создавать в регионах любой, с любым названием, из любых политических сил и никак не связанный с тем блоком, который создан на верхнем уровне в Верховной Раде. Является ли это проблемой законодательства, и только ли это проблема выборного законодательства. Я могу привести пример, может быть помните, когда Минюст начал потихонечку снимать с регистрации партии. Совершенно справедливо, за то , что они не соответствуют законодательству о политических партиях. Но потом этот процесс прекратился. Почему? Из-за яростного противодействия некоторых политиков, которые имели в своем кармане эти партии и имели влияние определенное.

Я несколько дней назад был на своем округе в Крыму. Люди не знают депутатов, все об этом говорили, но я на примере Крымского избирательного законодательства хочу показать некоторые проблемы, которые, наверное, характерны для местных выборов вообще. Существует закон о статусе народных депутатов, закон о статусе депутатов местных Советов, но не существует закон о статусе депутата Верховного Совета Крыма. В результате целый орган оказывается в подвешенном состоянии. В очередной раз президент дал 17 поправок, собираются принять все поправки, я вас уверяю, госпожа Богушева, но вот смотрите, вопрос какой на сегодняшний день. Депутатом Верховного Совета Крыма может быть гражданин, который постоянно на день выборов проживает на территории автономной республики Крым. Правильная это норма или неправильная? С другой стороны в Верховном Совете Крыма сегодня господин Шуфрич, госпожа Антонио, господин Табачник Дмитрий и другие. Я не говорю, что это плохо, но тот же господин Шуфрич шел на выборы и в Одесском облсовете, и на выборы в депутаты Верховного Совета Крыма. Прошел и там, и там. Выбрал Крым. Является ли это нарушением прав территориальной громады города Одессы? Выборы в Крыму на сегодняшний день – везде пять лет, а в Крыму 4 года. Как уйти от проблемы. Вы обсуждаете стоит ли делать перманентные выборы, то есть не привязывать к выборам Верховной Рады Украины, а вот уже в Крыму 4 года, а не пять. Уже есть. Дальше. Регистрация депутатов Верховной Рады начинается с момента принятия присяги. Регистрация депутатов местного Совета, согласно нового закона начинается с момента объявления председателя территориально-региональной комиссии о результатах выборов. В Крыму полномочия депутата начинаются с момента регистрации его территориальной комиссией. То есть его в начале апреля зарегистрировали, а сессия первая в конце апреля, а эти 30 дней два Верховных Совета Крыма – старый, который еще имеет полномочия, и новый, который уже имеет полномочия.

Хочу отметить некоторые моменты, которые наверное важны и местным Советам. Вот из тех замечаний президента Крымскому закону появляется такая вещь, что депутат местного совета не имеет права обращаться, а тем более создавать какую-то комиссию воздействия на орган центральной власти, имеющий свое отделение на местах. То есть, депутат местного совета в принципе в милицию местную обращаться не имеет права, а уж тем более делать какой-то запрос или приходить на прием и требовать неотложного приема, потому что это нарушение Конституции, как было сказано в замечаниях крымскому закону. Справедливо ли это? Вряд ли. Также временные депутатские комиссии невозможно создавать на местах, согласно этим же поправкам. Эти поправки вполне могут применяться и к законам о статусе депутатов местных Советов.

В заключение, два слова о разведении выборов. Конечно, грамотно можно было бы поступить, и развести по времени выборы в местные советы и выборы в депутаты Верховной Рады Украины. Но я вас уверяю, что из-за этого возрастет конкурс на выборах депутатов местных Советов. То есть, есть одни и те же люди, которые готовы избираться хоть куда, для некоторых это развлечение, для некоторых способность самоутверждения, и по опыту России, где перманентные выборы существовали до последнего времени и существуют еще вряд ли это целесообразно не только с финансовой точки зрения, но и с точки зрения качественного избрания местных Советов. Спасибо.

Владислав Лук’янов, народний депутат України:

Начну с маленького отступления. Тут прозвучало, почему Шуфрич пошел и в Одессу и в Крым, и выбрал Крым. Я считаю, что он обманул своих зрителей, именно зрителей, а не избирателей, потому что именно Одесса является столицей «Юморины», так что он должен был идти в Одессу. Это шутка, а если говорить серьезно, давайте посмотрим на тот предмет, который мы рассматриваем, немного шире. Вопрос первый: были ли вообще выборы в местные Советы? Конечно, можно сказать, что формально они произошли. Но с другой стороны неразделенность выборов в местные Советы и выборы в Верховную Раду привела к тому, что на некоторых территориях, там, где практически нет даже партийных организаций, ячеек, нет ничего, все равно было голосование за ярких лидеров на центральном уровне, за лидеров в Верховную Раду, и партии, которые не имеют никакого представительства на данных территориях и никого не представляют, получили места в местных Советах только благодаря центральной кампании. И будь две кампании разделены, я уверен, на многих территориях был бы абсолютно другой состав в Советы. Я думаю, что с этим согласны все, никто не возражает. Хорошо это или плохо, я не берусь давать оценку, просто я показываю особенность.

Второй момент, на котором я бы хотел заострить внимание. Мы обсуждаем выборы как процедуру. То, что процедура несовершенна, эклектична, состоит из разных кусков, об этом даже не стоит говорить. Выборы в районные Советы, городские Советы, исполкомы, это говорит в первую очередь о том, что у нас не структурирована центральная вертикаль власти и не построена в целом система управления в государстве. С моей точки зрения, четко должно быть отделено местное самоуправление, его права должны быть исключительны и защищены, никакая центральная власть не должна иметь право для того, чтобы вмешиваться в органы местного самоуправления. Только в этой ситуации с местными органами самоуправления будут считаться, они будут иметь влияние, они будут сильной силой на местах и будут выполнять свои функции.

Готовы ли мы к этому сейчас, это тоже вопрос дискусии. Я его оставляю открытым и ответ не даю, потому что на разных территориях, в разных регионах степень экономического и социального развития очень разная. Здесь нужно подходить дифференцировано, хотя тоже будут возникать большие противоречия. Это вопрос больших дискуссий и достаточно четкой, внимательной проработки.

Второй момент, это назначение власти, которая будет достигать определенных целей. Какие цели мы ставим? Наиболее быстрое экономическое развитие, повышение роста благосостояния людей. Практически нет такой партии, которая не ставила бы это во главу угла. Но, скажите, партия, которая поставит программу „мы за все хорошее и против всего плохого” - с такой программой может пройти в Верховную Раду? Ну, может какие-то популисты и могли бы пройти, но на этих выборах у них не получилось. Тем не менее, часть людей, играя на таких вот «против всего плохого, за все хороше», добавляя конкретики, по местам вполне нормально, как универсальная програма для действий, проходила. Но это ли нужно для решения вопросов на местах? Нет, нам нужен профессиональный исполнительный комитет. То есть нам нужны люди, которые смогут качественно и ответственно выполнять свою работу.

Следующий вопрос, который хочу отметить - по выборам в городские советы, особенно на небольших территориях. Выборы, которые сейчас прошли, показали, что связи депутатов в области, в районе зачастую может вообще не быть с теми территориями, которые там представлены. Партийный список формируется партией, и не от каждой территории туда будут представлены представители. Я считаю, это большая проблема, которую нужно решать, но ближайшие пять лет мы будем жить уже с тем, что имеем. Власть должна быть представительной и этот момент нужно отражать в изменениях в законе. Но, для того, чтобы получить более качественный состав депутатских Рад на местном уровне, как мы не ругали в свое время мажоритарную систему, мы должны, мне так кажется, возвращаться к мажоритарке по местным выборам, чтобы люди с более сильным потенциалом проходили в Совет и не были уже жестко завязаны в политические коалиции, потому что эта система более гибкая и может приводить к более конструктивным альянсам. Когда некоторые лидеры политических партий заявляют, что я никогда не буду работать с той или другой политической силой, по меньшей мере это безответственная позиция перед своими избирателями. Я хочу сказать, я буду работать хоть с чертом, если это будет на пользу моим избирателям, на пользу экономическому и социальному развитию как региона, так и Украины в целом.

Вот те моменты, на которых мне хотелось заострить внимание. Я думаю, что в законодательстве их нужно будет исправлять. Главное это то, что выборы – это формирование в данном случае местного самоуправления, определяющей, я считаю, ветви власти на местах. Потому что большую часть проблем нужно решать именно на местах.

Володимир Ковтунець, заступник керiвника проекту "Сприяння організації виборів в Україні":

Шановні учасники семінару. Продовжуючи критичну розмову про якість виборчого процесу, я хотів би сформулювати і потім довести таке твердження. Ці вибори, місцеві вибори 2006 року, в багатьох випадках відбулися з грубими порушеннями Конституції.

Перш за все, уже сказано було про неконстутиційність в багатьох випадках складу обласних і районних Рад. Але мало місце ще одне серйозне порушення. 98% наших виборців були позбавлені важливої складової виборчого права – номінаційного виборчого права. Виборче право за Конституцією рівне, загальне. Виборче право, це не лише право голосу. Це теж відомо. Якщо залишити за виборцем лише право голосу, то можна мати демократію радянського зразка. Скільки не голосуй, а партія одна, і влада завжди одна і та сама. Ми позбавили громадян, не членів партій, права самовисуватися. Ми їм не дали альтернативного права утворювати об’єднання громадян, об’єднання виборців для того, щоб висувати альтернативні списки кандидатів, не лише партійні. Таким чином, ми зробили дуже серйозний крок до обмеження конституційних прав громадян. І третє, ми порушили найважливіший принцип виборів – законність виборів. З різних причин. Виборчі комісії не були підготовлені належним чином, бо в них до лютого місяця і закону про місцеві вибори не було, примірника останньої версії. І тому, що інколи закон був настільки складний для розуміння, що його більшість територіальних комісій просто не могли виконати в силу своєї кваліфікації, а інколи просто внаслідок відсутності часу для виконання певних процедур. А Конституція наголошує, що організація проведення виборів регулюється виключно законом. Таким чином, порушуючи принцип законності, ми також порушили Конституцію.

Стосовно законності, я б уже не звертався до таких дріб’язкових процедурних порушень, як при складанні списків виборців, порушення процедури обміну переліку списків виборців, порушення процедури виготовлення, доставки і передачі бюлетенів. Хоч це теж потім тягне за собою дуже неприємні наслідки. От зараз у Черкасах не можуть скласти списки виборців по місцевих виборах. Тому що треба взяти з архіву старі списки і на тій основі скласти нові списки виборців. Виявляється, всупереч закону, який вимагає доставити списки виборців з документами до обласної Ради, їх повезли куди завгодно. І приблизно по третині ці списки розкидані в районних, міських, обласних архівних установах. Ніхто цього не відстежив, ніхто закон не виконав, а зараз не можуть провести повторні вибори. Це одна з причин, чому комісія опинилася в такій тупиковій ситуації. Дуже багато проблем було із спробами почистити списки кандидатів політичних партій в останню хвилину. Суди були завалені такими скаргами, позивними заявами, коли партії, спочатку висували кандидатів, а потім з різних причин намагалися ці списки в останні хвилини перед виборами, або вже після виборів якось підмінити. Тобто, якийсь рейтинг для партії дає та п’ятірка, яка була зареєстрована з самого початку, а тепер треба вже провести зовсім інших людей, п’ятірка в альянсі не зовсім влаштовує. Комісії дуже часто йшли на повідку у таких рішень. Наприклад, відомий випадок, коли блок приймає рішення про виключення зі списку лідерів одної із організацій партійних, яка входить до цього блоку. Природно, цей лідер, керівник організації, не ставить печатку на рішенні міжпартійної конференції і таким чином, це рішення не є законно оформленим, територіальна комісія не повинна була цю заяву приймати, а територіальна комісія прийняла. Прийняла рішення про скасування реєстрації в суботу 25 березня, але рішення суб’єкту, який був виключений зі списку кандидату не видала, щоб він не міг його оскаржити. І вже повною пародією на законність виглядало засідання комісії вранці 26 березня, коли комісія розглядала скаргу цього вже знятого кандидата на свої ж дії і дуже так бідкалась, як же тепер вона не може йому допомогти. Повна пародія на законність, але це комісії. Я жодною мірою не хочу критикувати рішення суддів, але я не розумію, як їх можна читати. От у вас є два рішення апеляційного суду Полтавської області. 5 березня суд каже, що дії кандидата по використанню службового транспорту для проведення передвиборної агітації визнати неправомірними, протиправними. Проходить якийсь час і інша колегія цього ж суду каже, що вже це було 18 березня, між тим вказаною постановою було встановлено, що кандидат використав зустріч, а не транспорт, і взагалі закон забороняє залучати для передвиборної агітації, там все це підкреслено, жирним шрифтом виділено, за місцем роботи та неодноразово, а це було на заводі, це не було за місцем роботи. І суд по суті тлумачить своє рішення, він міг на звернення комісії територіальної, якій треба було виконувати це рішення, дати тлумачення свого рішення, суд має на це право. Але в результаті, ми до сьогодні не можемо сказати: так було порушення закону з боку одного з кандидатів, чи не було. В Хмельницькому, ви пам’ятаєте, були зірвані вибори. Є судове рішення, якщо уважно прочитати це рішення, там на жаль пропущена третя сторінка, але того що є достатньо. Суд посилається на п. 7, частини 1, ст. 48, що територіальна комісія зобов’язана скасувати рішення про реєстрацію кандидата на посаду міського голови в разі, якщо установа, до керівного органу якої входить кандидат, надавала виборцям безоплатно гроші і т.д. І стверджує, що встановити факт надання виборцям коштів під час виборчого процесу Хмельницькою міською радою, міським головою якої є кандидат на посаду міського голови, як агітаційний захід на його користь, тому що пів року тому в бюджеті були виділені кошти на надання матеріальної допомоги. Таким чином, навіть не говорячи про змістовну частину цього рішення, виникає питання: то що, міська рада це не орган місцевого самоврядування, а це установа? Закон передбачає підприємс

18.03
Круглий стіл «Політичні партії в системі місцевого самоврядування: проблеми, тенденції, перспективи»
26.02
Круглий стіл «Шляхи, методи та технології підвищення якості адміністративних послуг місцевого самоврядування»
25.01
Круглий стіл «Місцева влада в інформаційному суспільстві. Електронне врядування: концепція, практика, виклики»
30.10
Круглий стіл за підсумками проведення Європейського тижня місцевої демократії
06.09
Круглий стіл «Місцеве самоврядування в контексті громадянського суспільства»
26.07
Круглий стіл «Питання місцевого самоврядування у програмах політичних партій»
27.06
Круглий стіл «Співпраця місцевої влади із засобами масової інформації»
27.05
Круглий стіл «Бюджетна система місцевого самоврядування. Перспективи реформування»
18.04
Круглий стіл на тему: «Післявиборчий рік місцевого самоврядування. Тенденції, проблеми, перспективи»
21.03
Круглий стіл на тему: «Маркетинг громади, регіону, країни»
© Copyright 2011
Інститут демократії
імені Пилипа Орлика
Всі права захищені