На головну Контакт Пошук
 
Центр Місцевої Демократії
Події
Круглий стіл «Питання місцевого самоврядування у програмах політичних партій»
26.07

Олександр Мосіюк, директор Центру місцевої демократії

Центр місцевої демократії починає другий рік своєї діяльності. За минулий рік роботи Центром було накопичено великий масив інформації, ідей, думок, концепцій і наразі Центр працює над тим, щоб це стало «альфою і омегою» українського місцевого самоврядування, щоб це було прийнято українським парламентом і працювало на наших громадян. Для того щоб нарешті реформа місцевого самоврядування стала реальністю. Сподіваюсь що цьому сприятимуть і дострокові парламентські вибори, сподіваюсь, що новий склад парламенту знайде час і можливість для проведення необхідної та довгоочікуваної реформи місцевого самоврядування.

Тема нашого круглого столу вибрана не випадково, оскільки країна на порозі парламентських виборів. І ми б хотіли привернуть увагу політичних партій, як ключових політичних гравців, до проблем місцевого самоврядування, закликати їх, вже зараз напередодні виборів, більш уважно поставитись до питань місцевого самоврядування та врахувати існуючі проблеми при затвердженні партійних програм.

Тема більш ніж актуальна, тому що, мабуть з усіх реформ, які потребує Україна, реформа місцевого самоврядування є першочерговою. Всі знають, які колізії точаться в парламенті з цього питання, була навіть спроба внести зміни до Конституції в напрямку реформи місцевого самоврядування, але, нажаль, політична криза призвела до того, що це питання не стало у порядок денний українського парламенту. Можливо навіть краще, що деякі законопроекти не стали предметом розгляду, тому що вони містили політику, були спрямовані на вузько партійні інтереси, а не на інтереси громад, інтереси людей.

В порядку підготовки до цього круглого столу ми проаналізували доступні в Інтернеті програми політичних партій в частині місцевого самоврядування. І, нажаль, доводиться робити такий висновок, що жодна політична партія, принаймні в публічному вимірі не представила цілісної, стрункої концепції реформування системи місцевого самоврядування. Багато є спільного в програмах, зокрема, практично всі хто приділив хоч якусь увагу місцевому самоврядуванню у своїх програмах, вважають що потрібна децентралізація, потрібна бюджетна реформа місцевого самоврядування. Найбільше текстової уваги місцевому самоврядуванню, мабуть, в програмі партії «Єдність». Досить багато уваги приділено, на мою думку, в програмах Соціалістичної партії, Української Народної Партії, Народно-демократичної партії. В Партії Регіонів є своє бачення, яке виражено в пропозиції запровадження федерального устрою країни. Але, на мою думку жоден партійний публічний документ не містить цілісної, стрункої, обґрунтованої концепції реформування, це все є лише ідеї, фрагменти і окремі епізоди, а цілісної концепції немає. Це щодо партійних документів. Звичайно, є зареєстровані в Парламенті законопроекти, звичайно є концепції, які пропонували різні уряди, наприклад Р. Безсмертний - віце-прем’єр уряду, який очолювала Ю.Тимошенко, пропонував певну концепцію. На індивідуальному рівні окремих депутатів також висуваються дуже цікаві пропозиції, зареєстровані законопроекти. Але не завжди пропозиції окремих народних депутатів підтримуються їхніми партіями. Ми, проводячи круглі столи, спостерігали дуже цікаве явище, коли представники тієї чи іншої політичної сили займали відмінну від їх фракції та партії позицію. Наприклад, голова Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Тихонов В. та члени цього Комітету депутати від Партії Регіонів виступали за те щоб радикально змінити систему місцевих виборів і зробити її не на основі закритих партійних списків. Але фракція Партії Регіонів це питання не порушує в Парламенті, мабуть для лідерів це не вигідно. Але нажаль партійна позиція це не позиція того чи іншого народного депутата, це зовсім не одне і теж. Нажаль на рівні конституційованих, затверджених партійними з’їздами, партійних документів немає цілісної, стрункої концепції реформування місцевого самоврядування. Тому я хотів би щоб дискусія була проведена в цьому контексті. Ми зробимо спробу максимально довести результати нашої роботи до відома політичних партій - через ЗМІ, через особисті звернення. І ми хотіли б, враховуючи що у політичних партій висока роль в суспільстві, вони фактично є оператори українського політичного процесу, щоб партії зрозуміли, що питання місцевого самоврядування треба виносити на перше місце.

Володимир Удовиченко, мер м. Славутич

Я прийшов до того, що сьогодні національна ідея, об ’ єднуюча українську націю, український народ може бути дуже простою – українська державність. Треба почати це обговорювати і об ’ єднати націю і сказати що ми хочемо побудувати, що ми хочемо мати, яку державу побудувати, який державний устрій хочемо мати. Державу розуміємо як механізм управління суспільними відносинами. Розглядаємо державу з позиції три системного підходу. Перша система - політична система, вона є визначальною. І дві системи, які є основними умовами життєдіяльності будь-якого суспільства, це система економічна і система соціальна. Соціальна система відображає рівень і якість життя. Економічна система є джерелом і основою соціальної сфери. Чи в нас є сьогодні економіка цивілізованою? – можемо про це сказати? – думаю, що ні. Наприклад, середній рівень заробітної плати сьогодні не відповідає ніяким нормальним потребам українця. Я маю на увазі 85% українців. Тепер зупинимось на соціальній сфері, соціальній інфраструктурі. Нам, мерам, дуже добре відомо як важко утримувати соціальну сферу. Кожного року нам доводиться відстоювати в центральних органах влади необхідні зміни у Загальному бюджеті для фінансування місцевих видатків на соціальну сферу. Причому міста які краще працюють у результаті отримують гірші умови. Чому є така ситуація? Чому ми створюємо такі системи? Де ми помиляємось? Мабуть в політичній системі. Суб’єктом створення політичної системи, згідно Конституції України, є народ, народ є єдиним джерелом влади. Політична система є такою, якою ми з вами, громадяни України, створюємо через механізм виборів. Через вибори ми отримуємо шанс створити оптимальну політичну систему, яка потім створить оптимальну економічну систему, яка в свою чергу буде основою для соціального розвитку, соціальної інфраструктури і соціальної сфери.

Внаслідок переходу до виборчої системи на пропорційній основі, головним суб’єктом політичної системи стали партії. Але партій, в класичному розумінні, в Україні не існує.

Програми партій на сьогодні є чистим формалізмом. Після виборів питання місцевого самоврядування забувається, тому що воно абсолютно не вигідне, воно нічого не дає для влади. Навіть навпаки – вважається що місцеве самоврядування може відібрати частину влади при проведенні процесів децентралізації та деконцентрації. Тому політичні партії свої програми забувають.

Наприклад, в програмі Народно-демократичної партії, членом якої я є, чітко поставлена мета децентралізації влади, чітко розписано хто має виконувати контроль за виконанням державних функцій, встановлено відносини між обласним і районним рівнями влади, розписано повноваження.

Перше, що сьогодні потрібно – це змінити виборчу систему. Я виступаю категорично проти відміни пропорційної виборчої системи. Тому що не можна забезпечити демократію без партійного будівництва. Але разом з тим ми повинні побудувати таку виборчу систему, яка б дозволила ці партії та депутатів, які проходять по партійних списках прив’язати до людей, до суспільства. Обов’язково треба забезпечити виборчою системою право виборців відкликати депутаті.

Друге. Що потрібно для того, щоб місцеве самоврядування було? Можна доказати це, і ми доказуємо, практика життя доказує, що місцеве самоврядування – то є ефективність, ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів, то є ефективність запровадження демократичних принципів контролю за владою, то є можливість забезпечити прозорість і дієвість влади та ще мати можливість для людей спитати з того чи іншого політика, з тієї чи іншої політичної сили.

Протиріччя між мером та радою будуть при будь-якій виборчій системи, тому що вони об’єктивні. Мер хоче підняти рівень життя людей, але для цього у нього не вистачає ресурсів. Депутати представляють людей, тому політичний популізм у них в системі організації їх дій. Сильну модель мера, на мій погляд, треба залишити, але змінити відношення. Це можливо зробити дуже просто. Треба передбачити, що місцеві жителі можуть зняти мера з посади виключно через референдум.

Сьогодні треба використати ситуацію підготовки до виборів і запропонувати партіям свій варіант вирішення проблем місцевого самоврядування. І запропонувати партіям включити пропозиції органів місцевого самоврядування до партійних програм.

Вадим Прошко, старший радник з питань місцевого самоврядування фундації «Україна-США»

Я хочу виступити як виборець. Це не моя особиста точка зору, не моя точка зору, як експерта.

Мене не цікавить проблема вступу України до НАТО і до Європейського Союзу. Я знаю що існують певні історичні фактори, певні історичні тенденції і яка б влада не була в Україні, кого б там не обрали, якщо не відбудуться якісь абсолютно екстраординарні речі, через 10 років Україна буде членом Європейського Союзу. Ми бачимо, що до влади приходять люди, які на виборах обіцяли боротися з НАТО та Європейським Союзом, але через півроку, рік діяльності тихо працюють над тим, щоб Україна була у Європі.

Мене мало цікавить питання української мови. Я як розмовляв на трьох з половиною мовах, так і буду розмовляти. Я не вірю, що в Україні колись набереться 300 депутатів, які змінять Конституцію і введуть другу державну мову. Але знаючи впертість українців, я скажу, що якщо таке і трапиться, я абсолютно перестану розмовлять на одній з трьох з половиною мов, на яких ми сьогодні розмовляємо, через упертість.

Мене не цікавить питання депутатської недоторканості. Тому що якщо депутат хороша людина, то чи є у нього недоторканість чи немає це нічого не міняє. А якщо депутат бандит, мене не цікавить особиста доля окремо взятого бандита, мене буде дуже цікавити назва партії, яка бандитів проводить до парламенту. І хай він собі ходить на волі, я запам’ятаю яка партія його врятувала від неволі.

Всі ці питання мене не цікавлять. Мені останнім часом стало дуже нудно дивитись політичні новини по телевізору. Я їх майже не дивлюсь.

Що мене цікавить? Мене цікавить питання комунального господарства.

Мене цікавить ситуація з нашою медициною, яка знаходиться в коматозному стані. Медицина тримається зараз виключно на корупції, на хабарях, які пацієнти дають лікарю. Якщо ми перестанемо давати ці хабарі, медицина зникне.

Мене страшенно хвилює проблема освіти. Абсолютно зрозуміло, що Україні для того щоб рухатися вперед треба прийняти стратегію розвитку економіки, яка ґрунтується на знаннях.

Оце і питання, які повинні стати основними під час передвиборчих дискусій серед партій. Оці дискусії я буду дивиться дуже уважно, за переможців цих дискусій, я буду голосувати.

Ті питання, які я назвав – це питання , які безпосередньо стосуються місцевого самоврядування. Це ті проблеми, які має вирішувати місцеве самоврядування. Шляхи розв’язання цих проблем мають визначити партії, тому що в Законі про політичні партії написано, що в своїх програмах політичні партії повинні вказувати шляхи вирішення проблем. Коли політична партія в свої програмі пише, що вона не дасть піднімати комунальні тарифи, негайно виникає питання – хто ж буде приводити в порядок інфраструктуру. Коли політична партія заявляє що вона припинить хабарництво в медицині, то мене цікавить як ця медицина буде надалі існувати. Мене цікавлять не гасла, мене цікавлять шляхи.

За свою історію людство виробило тільки 2 системи, 2 шляхи розв’язання цих проблем. Перший шлях – це наявність поваги у державі до свободи людини, поваги до розвитку людини і віри в те, що людина повинна сама відповідати перед собою і перед своїми близькими за дії. Така людина повинна самостійно дбати про свою старість і сплачувати внески в пенсійний фонд, самостійно дбати про своє здоров ’ я і сплачувати внески до медичних страхових фондів, така людина повинна чесно платити чесні комунальні тарифи. В цій ліберальній системі держава забирає у людини так би мовити десятину і цю десятину використовує для того щоб утримувати армію, для того щоб утримувати послів, для того, щоб допомагати тим людям які дійсно потребують соціальної допомоги. В Україні пільги надаються за заслуги, а не нездатним та неспроможним себе забезпечувати людям.

Інший шлях – це шлях соціалізму, коли людині залишають десятину, а все інше забирає собі держава. І держава бере на себе відповідальність цю людину навчати, цю людину лікувати, цій людині видавати житло, цій людині за безцінь або за дармо надавати опалення, чисту воду і таке інше. Ця система теж може існувати, вона є логічно довершеною, логічно добудованою.

Америка, Британія, Німеччина, Франція і т.д. - це країни розділені навпіл між філософією ліберальною і філософією соціалістичної. Тому що з одного боку людям дуже цікаво мати все майже задармо. З іншого боку людині дуже хочеться самій бути почутій, щось сказати. Все людство розвивається як боротьба між цими двома теоріями. У жодній з українських партій я не бачив чітко сформульованої ліберальної чи чітко сформульованої соціалістичної філософії. Навіть у комуністів і у соціалістів. Ці філософії мають дуже чітке і дуже очевидне втілення якраз в проблемах місцевого самоврядування. За соціалістичної філософії, органи місцевого самоврядування – це є органи, які розподіляють накопичені державою блага. Ті 90% зароблених людьми коштів, з держави розподіляються по областях, з областей по міста, районах, з районів по селах і т.д. для того щоб кожен одержав свою долю. У нас абсолютно соціалістичний бюджетний кодекс, на 100 % соціалістичний бюджетний кодекс. Ліберальна філософія вважає, що орган місцевого самоврядування це є корпорація громадян, де кожен громадянин є акціонером, де кожен громадянин має свій голос, де кожен з громадян робить внески певні до цього органу самоврядування, мер є генеральним директором, менеджером, рада є радою директорів, які визначають політику, вона теж переобирається акціонерами і ніякого відношення орган місцевого самоврядування до державної влади немає. Половина нашого законодавства про місцеве самоврядування базується якраз на ліберальній ідеї. Чому половина? Тому що будь-що має свої права та обов’язки, відповідальність, так от права у нас соціалістичні, а відповідальність у нас ліберальна. Такій системі існувати не можна.

Володимир Кізіма , секретар політради Соціалістичної партії України

Общая идея, которая заложена в программе социалистической партии звучит так: « Народовладдя у своєму вищому вигляді – це в лада не від імені народу, а влада самого народу. Сутнісною формою народовладдя є самоврядування, здійснюване в різних формах, не тільки в політичній, а в економічній, виробничій, територіальній та суспільній сферах ». То есть я хочу сказать, что я бы не огранивался вопросом самоуправления применительно только к городам, только к регионам, а ставил бы вопрос шире. Для меня очень важно, например, проблемы самоуправления и в производственной сфере. Наиболее конкурентоспособными, наиболее выживающими в тяжелых ситуациях предприятиями являются те где больше развито самоуправление в самом трудовом коллективе, в самом производстве. У нас по-прежнему сейчас стараются нахватать больше капитала, денег путем эксплуатации, путем недоплаты зарплаты и мы на этом проигрываем, потому что объективные тенденции в мире совершенно иные. Понятие интеллектуального капитала опирается на то что человек может дать производству исходя из своих личных интересов, если ему дать возможность развиваться личностно, не только как исполнителю определенных функций. Об этом нужно больше думать, а это есть вопросы самоуправления. Это общая концепция, общая идея.

Есть целый ряд проблем, общеизвестных, я хочу их частично еще раз озвучить. Ясно, что проблемы самоуправления связаны с совершенно конкретными задачами. Скажем, как соединить местное самоуправление с бизнесовыми структурами, с общественными организациями, как подключить сюда интеллектуальный потенциал, специалистов, подключить и народных депутатов, подключить и общественные институции, международных экспертов чтобы все работали в одном направлении. Не просто каждый бы высказывал свою точку зрения и уходил, а процесс бы шел в другом направлении, нужно консолидировать усилия всех структур, которые обеспокоены вопросом местного самоуправления. Конечно, важной является политико-правовая и социо-культурная составляющая проблемы самоуправления. Конечно, проблемы противодействия коррупции потому что развитие самоуправления в современной Украине опасно тем, что возникают местные «князьки», которые на основе самоуправления начинают прибирать к рукам власть, не очень большую с одной стороны, а с другой стороны определяющую жизнь в обществе. Эта проблема стоит реально, при реформировании необходимо предусмотреть противовесы этим вещам.

Вопросы о территориальной организации власти, вопросы о коммунальной собственности, о земле, рейдерстве – это вопросы которые необходимо решать сегодня. Для решения этих вопросов существуют задачи, которые связаны с рядом проблем более высокого уровня, среди которых – недостаточное финансирование, недостаточная финансовая база местного самоуправления, которая не позволяет решать целый ряд проблем; зависимость органов самоуправления от решений органов государственной власти, эта проблема существует, но о ней стараются не говорить, хотя без решения этой проблемы никакое местное самоуправление в принципе невозможно; непрозрачность деятельности органов местного самоуправления; низкая мотивация труда работников самоуправления. При решении этих вопросов возникает проблема приоритетов – необходимо выбирать какие вопросы требуют первоочередного решения или все вопросы необходимо решать одновременно? Мне кажется, что для того чтобы была достигнута эффективность самоуправления, речь должна идти о комлексной реформе, исходя из какого-то базового основания единого для всех проблем. Главным приоритетом сегодня должно стать доведение до конца политической реформы. Несогласованность действий различных веток власти, политический кризис вызван именно недоведением до конца политической реформы. Все проблемы возникли не потому что реформа начата, а потому что она не доведена до конца. Из-за этого в результате получилось двоевластие в стране и это прямо сказывается на деятельности органов самоуправления. Первая половина реформы, цель которой была упорядочить, уравновесить политическую организацию общества, проведена. И сейчас речь идет о том чтобы вторая часть реформы была реализована, речь идет о том чтобы провести реформы на уровне самоуправления. У нас на сегодняшний день фактически и внизу двоевластие, потому что есть советы с одной стороны, которые избираются населением и несут ответственность перед ним, с другой стороны есть президентская вертикаль, которая назначается и не несет ответственности перед населением. Я вижу сегодня проблему в этом. И поэтому необходимо довести до конца реформу, тогда этот вопрос решится.

Позиция Социалистической партии сегодня связана с тем чтобы сосредоточить усилия на проведении второй части реформы, которая касается местного самоуправления.

Местные органы самоуправления должны иметь свой бюджет, но не такой как сегодня. Они должны распоряжаться теми деньгами, которые есть в данном городе, в данной области, разумеется не всемя 100%, а каким-то определенным процентом. Органы самоуправления должны иметь возможность планировать бюджет так как считают нужным представители данной городской или областной громады. Без финансирования самоуправление не может существовать. Это один из самых важных моментов. И второй момент – власть, которую советы получают вследствие выборов, должна быть подкреплена соответствующими полномочиями. А не перекрываться существующими полномочиями представителей Президента – губернаторов, которые на месте действуют по направлениям заданным из Киева, ведь в Киеве могут совершенно не иметь представления о реальной ситуации на месте.

Вся власть советам – лозунг, который сегодня всем нужен. В современном прочтении и толковании, разумеется.

Іван Заєць

Програма політичної партії не є Закон, це є певні напрямки, певні декларації. Якщо ми будемо писати програми партії по вирішенню всіх проблем, це будуть величезні томи, які ніхто читати не буде та ніхто не буде розуміти самої логіки, самого політичного спрямування.

В програмі Української народної партії є розділ «Місцеве самоврядування. Ми розглядаємо місцеве самоврядування як інститут правової держави і розглядаємо його як невід’ємну складову громадянського суспільства. Ми наголошуємо на тому, що Україна має базувати місцеве самоврядування на Європейській Хартії місцевого самоврядування.

В нашій програмі викладено положення щодо співвідношення повноважень державної влади і самоврядної влади. Тобто влади на рівні громади. Це те, що у нас сьогодні є найвужчим місцем у системі. У нашій програмі також закладено положення про необхідність дотримання принципу субсидіарності.

Програма таким чином побудована, щоб задати вектор, а вже в межах цього вектору, цієї логіки, цього політичного мислення, ми повинні конструювати цю систему.

Питання на яке ми сьогодні маємо дати відповідь, звучить так – у якій системі координат опинилась сьогодні система місцевого самоврядування. І ми повинні висловитись по кількох рівнях. Перший рівень – це потенціал самої громади, сама система організації громади. Сьогодні на рівні села, селища як такої громади не існує, вона не є повноструктурна, вона є зруйнована як за своєю професійною проекцією, так за своєю політичною спрямованістю, як за демографічною, як за фінансовою і т.д. Тобто ми повинні це виділити з вами як окрему проблему, громада - це є той системоутворюючий елемент. Сьогодні на селі немає того потенціалу, який дозволить працювати самодостатньо. Зараз навпаки відбувається руйнація села.

Друге питання, яке ми маємо розглянути – це фінансові можливості громади. Чи діє сьогодні той механізм фінансового «обезкровлення» місцевої громади, який був раніше, в тих місцевостях де добуваються ресурси, погіршується екологічна ситуація, а гроші відходять невідому куди.

Тепер саме розуміння суті самоврядування. У нас є державна влада, у нас є громада, у нас є спільнота на рівні району та на рівні області, у нас повна «каша» у головах наших політиків. В Партії регіонів, в Соціалістичної партії самоврядування починається і закінчується на обласному рівні. Всі пропозиції по удосконаленню Конституції зводяться до ліквідації інституту державних адміністрацій та передачі виконавчих функцій державної влади виконкомам рад. Тобто питання форми державного правління, питання співвідношення є ключовим питанням. Або ми визнаємо, що у нас парламентсько-президентська форма правління, тобто що у нас є Президент, який обирається народом, це інститут який має дуже велику лігитимну владу і ми під цю легітимну владу вибудовуємо структуру нашої організації, або ми це питання викреслюємо і залишаємо Президента без повноважень.

Я веду до того, що нам треба дійсно вибудувати систему координат і подивитись де ми знаходимось. Я погоджуюсь з тим що ради сьогодні, після останніх виборів, стали органами кримінальних кланів. Диктат цих кланів набагато руйнівні ший, несправедливіший ніж навіть єдиноначаліє про яке ми інколи говоримо як про тоталітаризм.

Треба дуже чітко визначитись які повноваження у нас мають бути державні, а які самоврядні.

Я хочу поставити питання до обговорення – чи справді у нас місцеве самоврядування в найближчі 20 років може забезпечити освіти чи медицину на тому рівні стандартів до яких ми сьогодні прагнемо. Чи це все-таки повинна бути державна функція? Ми повинні однозначно виділити те що повинна робити громада і те що повинна робити влада. З цього приводу я хочу прокоментувати пропозиції Соціалістичної партії щодо змін до Конституції. Якщо б ми проголосували за Законопроект № 3207, то був би «завал», тому що цим документом система влади розбалансовується, дуалізм посилюється, суперечності посилюються. Що таке в редакції Соцпартії обласні державні адміністрації? Достатньо взяти статтю де мова іде про повноваження, ст. 119, і ви побачите, що це не є представницький орган Президента, не є повноцінний орган державної виконавчої влади. Це «покруч», який з одного боку контролює виконання Законів і Конституції, а з другого боку здійснює координацію усіх органів самоврядування. Тобто недопустимо приймати зміни до Конституції у такій редакції. Тому ми сьогодні маємо вирішити – або у нас є представництво Президента, як контрольний орган, а координуючі функції передаються адміністраціям, тобто ми повинні вибудувати зовсім іншу логіку.

Соцпартія в своєму Законопроекті пропонує забрати у адміністрацій можливість призупиняти рішення органів місцевого самоврядування. Це також неприпустимо, тому що цим вибудовується система «радянського» народовладдя, навіть не в комуністичному, а в гіршому варіанті.

Такі я бачу політичні проблеми, які сьогодні мають бути винесені на дискусію.

Людмила Супрун, голова Народно-демократичної партії

Програма НДП була складена достатньо давно, ми її трансформуємо і зараз вона знаходиться в стадії доопрацювання. Я подивилась на неї детально через призму програм інших політичних партій, можу сказати, що вона не досконала сьогодні, але вона точно набагато краща, ніж пропозиції інших партій.

Я хотіла б зосередити увагу на тому що ми пропонуємо як політична партія і які наші наміри у реформуванні країни, економіки, соціального устрою, державного устрою і місцевого самоврядування. Ми свою роботу ведемо в двох напрямках – по-перше ми пропонуємо принципи, які будемо реалізовувати через законодавчі ініціативи і рішення, другий напрямок – це практична діяльність. Почну з практичної діяльності. Це створення асоціації депутатів від НДП всіх рівнів «Довіра», де ми намагаємось узагальнити проблеми, які існують в усіх депутатських корпусах, вони однакові, вони системні, вони дають змогу нам побачити різноманітність цих проблем, причому на абсолютно всіх без виключення територіях областей України. Друге – ми створили та ведемо дуже активну діяльність через товариство асоціації депутатів «Україна-Німеччина-Польща». Ми намагаємось організувати обмін між представниками територіальних громад України, Польщі та Німеччини для того щоб через перейняття досвіду практичної діяльності дати підтримку нашому місцевому самоврядуванню. Ми бачимо Україну як учасника європейського співтовариства, але ми не пов ’ язуємо вхід до європейського співтовариства з участю України в будь-яких військових блоках, бо НАТО це військовий блок і ніякого відношення до державного чи наднаціонального політичного утворення сьогодні ця організація не має. У Європейському Співтоваристві є країни які є членами НАТО і є які не є членами НАТО. І ми вважаємо що це питання об’єднувати в такому ракурсі достатньо недоречно. У нас достатньо документів, які регламентують правила щодо місцевого самоврядування, принципи діяльності і можна сюди позицію щодо НАТО не притягувати.

Відносно наших законодавчих рішень – ми в першу чергу ставимо перед собою завдання не вирішення окремих питань чи прийняття окремих Законів, ми говоримо про те якою ми бачимо Україну, у якій місцеве самоврядування виконує певну функцію, воно не може робити все і все замість держави. Місцеве самоврядування, нами, народними демократами розцінюється не як система підпорядкування державній владі, а як окрема, самостійна гілка або система влади.

Ми вважаємо, що необхідно обов’язково розробити комплекс змін до законодавства, які дадуть змогу вирішити наступні питання на наступних принципах. Почну з принципів. Як я згадувала, місцеве самоврядування – це не підпорядкована Верховній Раді чи Кабінету Міністрів гілка влади і не може та не має право Прем’єр-міністр чи будь-який міністр їздити по територіях і питати – які у вас батареї у дитячому садочку або чому у вас не замітені площі. Кожен повинен займатись своєю справою і ми вважаємо, що перш за все треба визначитись з переліком повноважень, тими повноваженнями які є повноваженнями територіальної громади як такої і під ці повноваження забезпечити їх належною фінансовою базою не вилучаючи знизу кошти які там заробляється. Територіальна громада повинна виконувати делеговані повноваження, які стосуються і медицини і освіти за стандартами розробленими на загальнодержавному рівні і повністю профінансованими за окремими правилами безпосередньо державою за рахунок визначених джерел доходів. Бюджет потрібно формувати не знизу чи зверху, а формувати за повноваженнями. Якщо на виконання місцевих повноважень у територіальної громади з будь-яких причин, наприклад дерепресивності, зупинки територій, історичних факторів, закриття підприємств, не вистачає власних грошей, тоді така громада може отримувати кошти в якості підтримки від країни.

Повертаючись до питання принципів, я хочу, не вдаючись в підробиці, охарактеризувати останній період часу. В 2004 році після виборів Президента було велике сподівання, що вони нарешті територіальні громади отримають кошти для того щоб вони могли вирішувати всі питання самі, щоб вони не стояли під Кабміном з протягнутою рукою. Але той документ, який був поданий підтверджував зворотнє – знову надмірна, надпотужна централізація. Нам вдалося в той час відстояти в Парламенті передачу грошей. Це була не дуже велика перемога, нам не вдалось все реалізувати, але цей шлях почався. В 2005 році і 2006 році наша політична партія запропонувала перейти до системи соціальних стандартів щоб дати можливість забезпечити необхідне, а потім за наявності грошей збільшувати обсяг цих видатків і збільшувати безперечно рівень достатності по виконанню тих чи інших делегованих повноважень держави. В 2005-2006 році навіть за умови коли не працювала державна влада на горі, державна система працювала тому що гроші залишились на місцях і це було єдиним спасінням для України. В 2007 році начебто грошей передається до місцевих бюджетів більше, але це відбувається при консолідації і надмірне збирання податків на горі, зосередження тут 17 млрд. гривень, які потім через тоненьку щілочку проникають донизу привело тільки до корупції, зупинки практично всіх процесів. Звідси знову децентралізація, відновлення корупції, і саме головне – блокування економічних систем. Ще одне – це призвело до появи великих надпотужних корпорацій, які здатні обслуговувати потоки в мільярди замість того щоб передати вниз для обслуговування цих же потоків малим і середнім бізнесом. Таким чином малий і середній бізнес повністю витискається із системи існування в країні через таку надмірну консолідацію коштів нагорі.

Народна партія почала розробляти соціальні стандарти для того щоб визначити їх вартість. Чи можна це зробити? Можна, особливо в медицині. Ми знаємо перелік послуг які держава повинна надавати безкоштовно. У нас є протоколи Всесвітньої організації охорони здоров ’ я (ВОЗ), де чітко визначено за якими правилами людину можна лікувати. Наприклад, 21 день для лікування запалення легенів, скільки коштів треба для лікування апендициту і т.д. Ми порахували ці видатки, ми знаємо від і до скільки може коштувати будь-яке лікування, ми знаємо скільки людей мають ці захворювання. І ми можемо ці кошти дати в систему для виконання державних повноважень по забезпеченню безкоштовної охорони здоров’я за визначеним переліком послуг, причому надавати ці послуги може і державна і недержавна медицина, головне щоб була якість, щоб були стандарти і щоб була відповідна відповідальність. Я привела це для прикладу щодо стандартів. Такі стандарти можуть бути в усьому. Ми можемо будь-яке завдання яке перед нами стоїть перекласти на мову цифр, правил і принципів та знайти рішення. Що стосується територіальних громад, ми вважаємо, що місцеві податки повинні забезпечувати в повному обсязі, без вилучення жодної копійки з місцевих бюджетів. Що стосується делегованих повноважень, то за стандартами які визначені, кошти повинні залишатися внизу.

Якщо ми хочемо розвивати місцеве самоврядування, то нам необхідно обов’язково внести зміни і до Конституції, і до Закону про місцеве самоврядування, і до Закону про вибори, тому що більшої шкоди ніж цим Законом, місцевому самоврядування ще ніхто не наносив, перетворивши органи місцевого самоврядування в органи вирішення питань окремих груп наближених до політичних партій. Тому наша партія відстоює повернення до системи мажоритарних виборів. Політика і Закони не пишуться внизу, внизу зовсім інша система повноважень, інша відповідальність, тому там потрібен постійний контакт між людьми. Треба щоб завдання місцевого самоврядування – вирішення проблем людей, було максимально наближено до людини. Тому таку систему ми будемо пропонувати.

Андрій Странніков, директор Інституту політичної освіти

Від виборів до виборів ситуація з партійними програмами в цілому і особливо з місцем місцевого самоврядування в цих програмах суттєво не змінюється. Нажаль політичні партії не дуже серйозно ставляться до написання програм, а виборці до їх читання.

В програмах для виборця важливо побачити саме шляхи вирішення тих чи інших проблем.

Наш інститут дослідив, що реально на виборах програми читають від 3 до 5 % виборців. Зрозуміло, що як виборці їх читають, так партії їх і пишуть. За кордоном, в більшості розвинених країн, партії приймають свої програми на 5, на 10 років вперед, ознайомлюють виборців з цією програмою як з стратегією, ретельно виписують в програмах шляхи вирішення питань. І тому у них немає потреби перед виборами знову акцентувати увагу виборців на тому що вони повинні зробити в тій чи іншій галузі і переконувати виборця. Це не потрібно, тому що виборець вже більш або менш підготовлений.

Звичайно ті проблеми, які ми тут побачили, вони є класичними і вони будуть класичними. Я думаю, всі погодяться, що під час передвиборчої кампанії 2007 року, ми побачимо ті самі гасла – децентралізація, покращення стану житлово-комунального господарства, зниження тарифів, ми підметемо вулиці, ми зберемо сміття, ми посадимо дерева і т.д. Нажаль поки партійні програми не набудуть статусу якогось нормативного документа, хоча б для самої партії, причому нормативного документа для роботи в міжвиборчий період, а не для того щоб збирати голоси безпосередньо перед виборами, то доти виборці не будуть їх читати, а партії будуть їх писати так як пишуть зараз.

Наша організація в 2006 провела досить масштабне навчання депутатів місцевих рад з усієї України. І нажаль виявляємо неякісний склад самих рад та органів місцевого самоврядування. Виборча система, яку сьогодні критикували, має ще одну суттєву ваду – при цій системі депутатом можна стати випадково. Багато депутатів що стали ними випадково, мають можливість впливати на прийняття рішень органами місцевого самоврядування, а отже впливати на життя простих громадян. Таким чином вибори 2006 року на місцях, нажаль, все-ж таки були мажоритарними, але в гіршому їх вияві. Тому що, незважаючи на те що партіям було надано право формувати владу, в більшості випадків люди робили прив’язку все ж таки до особистості. Цьому підтвердження – велика кількість іменних блоків. Голосуючи за особистість, люди автоматично проголосували за той локомотив, за тих невідомих осіб, яких ця особистість привела з собою в ту чи іншу раду.

Я хотів би задати питання – хто у нас є суб’єктом формування політичної влади в Україні? Законодавець вже відповів на це питання, сказавши, що політична партія є суб’єктом формування, в тому числі і на місцях. За класичною схемою мало б бути так, що політична партія, яка перемогла бере відповідальність за цю територію на себе, вона формує свою більшість в раді, вона формує свій виконавчий орган і вона ж обирає свого міського голову або ж свого представника на вищу посаду на цій території. Я погоджуюсь з тим, що той самий суб’єкт, який обрав, повинен і відкликати. Не може бути ситуації коли обрали люди, а знімають депутати. Але в цій ситуації, коли ми надали партіям право формувати владу, таким суб’єктом має бути партія.

На мою думку, напрошуються три головні висновки:

1. Поки партії не прийматимуть довгострокових програм на перспективу і не працюватимуть у міжвиборчий період активно впроваджуючи або хоча б знайомлячи своїх виборців з цією програмою для того щоб виборці приходили на вибори підготовленими, доти немає сенсу зустрічатись і говорити про місце і роль місцевого самоврядування в партійних і передвиборчих програмах. Тому що програми залишатимуться звичайною формальністю, яка необхідна для того щоб партію зареєстрували в ЦВК як суб’єкт виборчого процесу.

2. Необхідна зміна виборчої системи, яка дозволить відкриті партійні списки. На місцях люди повинні чітко знати депутата, за якого вони голосують і до кого вони потім мають право звертатись. Можливо залишити партійну систему як суб’єкт висування того чи іншого депутата.

3. Необхідно вирівнювання відповідальності самого органу місцевого самоврядування. Тобто якщо політична сила бере на себе відповідальність, їй повинно бути надане повноваження формувати всю владу на цій території.

18.03
Круглий стіл «Політичні партії в системі місцевого самоврядування: проблеми, тенденції, перспективи»
26.02
Круглий стіл «Шляхи, методи та технології підвищення якості адміністративних послуг місцевого самоврядування»
25.01
Круглий стіл «Місцева влада в інформаційному суспільстві. Електронне врядування: концепція, практика, виклики»
30.10
Круглий стіл за підсумками проведення Європейського тижня місцевої демократії
06.09
Круглий стіл «Місцеве самоврядування в контексті громадянського суспільства»
26.07
Круглий стіл «Питання місцевого самоврядування у програмах політичних партій»
27.06
Круглий стіл «Співпраця місцевої влади із засобами масової інформації»
27.05
Круглий стіл «Бюджетна система місцевого самоврядування. Перспективи реформування»
18.04
Круглий стіл на тему: «Післявиборчий рік місцевого самоврядування. Тенденції, проблеми, перспективи»
21.03
Круглий стіл на тему: «Маркетинг громади, регіону, країни»
© Copyright 2011
Інститут демократії
імені Пилипа Орлика
Всі права захищені