На головну Контакт Пошук
 
Центр Місцевої Демократії
Події
Круглий стіл «Місцеве самоврядування в контексті громадянського суспільства»
06.09

Андрій Странніков, директор Інституту політичної освіти

Моя промова базується на результатах практичної діяльності, яку проводить наша організація протягом минулого та цього року. Протягом двох років ми вивчаємо, досліджуємо практично взаємозв’язок територіальної громади та представників цієї громади в органах місцевого самоврядування. А саме проводиться навчання депутатів місцевих рад, сформовано 6 груп по всій Україні за територіальною ознакою, тобто 1 група нараховую 4-5 областей. Депутатів навчають як працювати з громадою. В той же час досліджуються основні тенденції.

Результатом дворічної діяльності Інституту політичної освіти, результатом нашої практичної діяльності стало виведення кількох тенденцій. Власне кажучи що змінилося після того як вибори були проведені на новій пропорційній основі. Багато говорять і продовжують говорити про те наскільки негативно позначилась пропорційна виборча система на виборах до органів місцевого самоврядування. Я не буду повторювати більшість з того що говориться, я хочу виділити лише основні тенденції.

Перша тенденція, яка дуже сильно проявилась на початку скликання 2006 року. Це погіршення якості депутатського корпусу. Нажаль пропорційна система призвела до того, що депутатом місцевої ради можна стати випадково. Це відноситься до списків де передбачення до проходження яких було одне, а насправді кількість відданих голосів за списки виявилась іншою. І тому ті люди, які просто записувались в списки, несподівано для себе ставали депутатами. І це досить сильно вдарило по якості як самого депутатського корпусу, так і роботи місцевих рад, оскільки відсутність навиків, відсутність знань призводили до надмірної політизації органів місцевого самоврядування для тих людей які стали депутатами вперше, причому стали без відповідної підготовки, без роботи безпосередньо з виборцями, як це було в умовах мажоритарної системи. Багато з них бачило своє призначення не у вирішенні господарських, а у вирішенні політичних питань. Це можна було спостерігати в минулому році коли різні ради приймали різні політичні заяви і різні політичні кроки. Хтось протистував проти того що Ющенко подав кандидатуру на призначення на посаду прем’єр-міністра Януковича. Хтось висловлювався за другу державну мову, російську, хтось протистував проти введення НАТО на територію України. Тобто за цим багато місцевих проблем і саме те що мало б вирішуватися в першу чергу залишилось поза увагою.

Наступна тенденція – це розрив зв’язку депутата з виборцями, який існував, гарний чи поганий, але існував при мажоритарній системі. Була пряма залежність конкретного депутата від конкретного виборця і конкретного округу і депутати змушені були працювати і задовольняти потреби виборців, як мінімум зустрічатись з виборцями. Відсутність стимулу для роботи з виборцями позначилась в тому числі і на тих депутатах, які в минулому скликанні, коли була мажоритарна система, працювали з виборцями не тому що треба було, а тому що совість не дозволяла, якісь моральні якості. На сьогоднішній момент відсутність стимулу і відсутність прямої залежності депутата від конкретного виборця, конкретного округу призвела до того, що масово зникли громадські приймальні, масово зникло звітування перед виборцями за ці два роки, масово зникли безпосередні зустрічі депутатів з виборцями. Оскільки більшість прекрасно розуміє, що не це буде ключовим питанням при формуванні партійних списків на наступні місцеві вибори, навіть якщо вони відбудуться у наступному році.

Третя тенденція, як наслідок попередніх двох - це нівелювання ролі самого місцевого самоврядування. На сьогодні місцева рада та її виконавчий орган не спираються на ті потреби і побажання територіальної громади. Виходить паралельне існування цих двох інституцій.

ВИСНОВКИ. Вважаю, що для нова виборча система мусить відкрити свої списки. І кількість депутатів, які обрані за списками тієї чи іншої партії повинна бути прямо залежною від голосування за конкретного кандидата від конкретної партії. Тобто в цілому пропорційну виборчу систему можна залишити, але як варіант запропонувати такий шлях, що сума голосів відданих за кандидатів певної політичної сили і є кількістю голосів відданою за ту чи іншу партію і відповідно той кандидат за якого віддано більше голосів в цьому списку переміщається на позицію вищу, ніж той за якого було віддано менше голосів. Таким чином це призведе до того, що буде стимул працювати як діючим депутатам на наступні вибори, так і тим кандидатам, які тільки хочуть ставати депутатами. Це відновить принцип справедливості, оскільки на минулих виборах ми всі спостерігали що ті люди, які наприклад знаходились в нижній частині списку, але працювали ефективно і на своїй території відповідальності забезпечували досить значний результат для тої чи іншої партії, вони далеко не обов’язково ставали депутатами, як мінімум це є несправедливо.

Питання зв’язку депутата з виборцями має бути більш чітко врегульовано законодавцем. Тобто має бути більш чітко прописано функціонування громадських приймалень і їхнє забезпечення, більш чітко прописане питання звітування перед виборцями, зустрічей з виборцями. В 2006 році змінилась проста схема обрання депутатського корпусу, але разом з тим не були змінені Закони ні про місцеве самоврядування, ні про місцеві державні адміністрації, ні Бюджетний кодекс, ні Закон про статус депутата. І тепер виходить, що Закон про статус депутата був написаний ще під мажоритарну систему, де збереглось поняття виборчого округу і відповідно всіх прив’язок до цього терміну, а як таке поняття виборчого округу окремого депутата зникло. На сьогоднішній день існує величезна колізія. Тому має бути виправлена ця колізія.

Доки громадянське суспільство, доки конкретні виборці не візьмуть під свій контроль, під свою пильну увагу осередки тих політичних партій, які працюють в кожній конкретній місцевості, доти у нас матимуть місце так звані квазі блоки, псевдо блоки, блоки синтетичні, я маю на увазі боки політичних партій, які в багатьох регіонах на минулих виборах змогли взяти 3-4%, не ідеологічні партії і не ті партії, які мають свої розвинені структури, а місцеві блоки, які можуть на якійсь одній ідеї зробити виборчу кампанію і один раз проскочити в місцеву раду. На наступні вибори звичайно як правило це не спрацьовує, але ці люди просто переходять в інші партії і т.д. Це наприклад «Громадський актив Києва» в м. Києві та інші, які функціонують у відриві від загальної партійної системи.

Вадим Прошко, старший радник з питань місцевого самоврядування фундації «Україна-США»

З моєї точки зору інститути громадянського суспільства це є різноманітні способи самоорганізації населення для вирішення своїх поточних проблем. В будь-якому суспільстві, навіть в найбільш демократично розвинених суспільствах однією з головних проблем населення є проблема влади і зокрема проблема місцевої влади. Тому інститути громадянського суспільства по своїй суті дуже часто є інституціями, які взаємодіють з владою в позитивному чи негативному відношенні. І така ситуація призвела до того, що при визначенні громадянського суспільства часом говорять про те що громадянське суспільство є інституцією протиставлення населення владі. Місцева влада в цьому відношенні є цікавим феноменом – за українською Конституцією органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні діяти тільки в спосіб передбачений Конституцією, тобто не можуть робити нічого що Конституцією чи Законом не передбачено. І таким чином їх діяльність дуже обмежена. Правда Європейська Хартія Місцевого Самоврядування проголошує що органи місцевого самоврядування повинні мати право розглядати будь-які питання, які не віднесені до компетенції інших органів влади. Таким чином органи місцевого самоврядування отримують трошки більшу свободу діяльності. В той же час інститути громадянського суспільства діють на принципах, які забороняють їм робити тільки те що прямо заборонено Законами і Конституцією. І в своїй діяльності вони можуть роботи набагато більше і ефективніше. Коли мова заходить про ефективність, мені хочеться згадати Програму Партнерства Громад. Припустимо виникає проблема навчання, перепідготовки службовців органів місцевого самоврядування. За державною моделлю цим повинні займатись відповідні державні освітні установи. Якщо тема перепідготовки є новою, то ці органи повинні розробити програму, цю програму сертифікувати, затвердити, підібрати викладачів, атестувати їх, включити програму до навчального курсу. На це йдуть місяці, якщо не роки. В Програмі Партнерства Громад я неодноразово спостерігав ситуацію, коли від моменту проголошення ідеї про якесь навчання до моменту початку організаційної роботи, тобто скликання слухачів проходила година. Ми громадська організація, ми вільні, ми можемо робити все що не заборонено Законом. Так чи інакше органи місцевого самоврядування і громадські організації і інституції громадянського суспільства взаємодіють. Ця взаємодія має два основних напрямки. Перший напрямок це контроль з боку громадянського суспільства. До цього контролю в Україні відносяться досить негативно. Це в принципі велика помилка, нормальні західні корпорації витрачають великі гроші для того щоб був проведений зовнішній аудит, щоб був проведений зовнішній контроль за їх діяльністю, щоб після цього зовнішнього аудиту прийти до своїх акціонерів, прийти до урядових організацій і показати що руки абсолютно чисті. Це великий плюс, який органи місцевого самоврядування ще використовують не достатньо. Є ще один момент в цьому контролі – цей контроль може перерости в велику допомогу з боку громадянського суспільства органам місцевого самоврядування. Поясню. Всі мери скаржаться на те, що держава недофінансовує делеговані повноваження, скажімо повноваження на освіту. І в цьому питанні мери і держава стоять один проти одного і воюють один на один. Якщо б інституції громадянського суспільства були б допущені до реального глибокого аудиту ситуації, то ці інституції громадянського суспільства стали б на бік мерів. Де наші Асоціації вчителів, де наші громадські організації батьків, які повинні підтримати міську владу в цьому питанні. Нажаль це майже в Україні не використовується, я бачив кілька прикладів, коли громадськість була залучена на сторону місцевої влади в її протистоянні з центральною владою і завжди місцева влада в цих випадках вигравала. Найпростіший приклад – на громадські слухання запрошуються представники державної адміністрації, губернатори, вони мусять приїхати, це у них обов’язок. І коли вони бачать що вся громада показує пальцем не на мера, а показує пальцем на центральну владу, щось змінюється. Це навіть не лобіювання, це шантаж центральної влади, який навіть не використовується.

Іншим напрямком взаємодії органів місцевого самоврядування з громадянським суспільством є співпраця. Я вже говорив, що багато які проблеми громадськими організаціям вирішуються набагато ефективніше ніж органами публічної влади. Громадські організації мають величезний позитив в тому, що вони мають інтелектуальний ресурс, якого часто не мають органи публічної влади. Уявіть собі маленьке містечко, де у всьому виконкомі разом з водіями і прибиральницями працює 25 душ, а проблеми в тому містечку не набагато менші ніж в Києві. Ці проблеми треба розв’язувати. Безумовно у міської влади просто не вистачає інтелектуального ресурсу для того щоб ці проблеми розв’язувати. Громадянське суспільство в містечку з населенням 30000 мешканців знайде непоганих фахівців з якоїсь проблеми. Або якщо це дійсно розвинене громадянське суспільство з мережею громадських організацій, з національною мережею громадських організацій, знайде таких спеціалістів і поза межами цього містечка.

Інституції громадянського суспільства мають, крім іншого, неабиякий фінансовий ресурс, тому що всі міжнародні донори з величезною неохотою ідуть на фінансування органів публічної влади. І дуже і дуже охоче фінансують громадські організації. Якщо порахувати все що вкладається в Україну США, Європейським Союзом, то громадянське суспільство в Україні заробляє щороку сотні мільйонів доларів. Громадянське суспільство в Україні приносить в економіку сотні мільйонів доларів. Вже в цьому відношенні багато українських органів місцевого самоврядування, громадських організацій навчились працювати. Спонсорам дуже подобається коли робота іде по договору між громадською організацією і органами місцевого самоврядування, і спонсори такі проекти фінансують набагато охоче. Проте абсолютно нерозвиненою в Україні лишається система соціального замовлення, коли певні функції органів місцевого самоврядування виставляються на тендер громадським організаціям для того щоб їх реалізували громадські організації. Це дуже розповсюджена в Європі практика, але в Україні вона розвивається дуже повільно. Можливо немає достатньої реклами. Практично нічого в цьому відношенні я не бачив в матеріалах Асоціації міст.

Коли я дивився законодавство західноєвропейських країн щодо виборів, мене вразило те що практично ніколи у виборчому законодавстві не ідеться про списки політичних партій на місцевих виборах. Завжди йдеться про виборчі списки. Як правило, ці виборчі списки можуть формуватися як політичними партіями, так і певними організаціями на даній території. Тобто громадські організації в законодавстві Західних країн зафіксовані, легалізовані і т.і. Коли влада, політичні партії стають не здатні вирішувати місцеві проблеми, громадянське суспільство само виходить на політичну арену. Групи, які приходять до влади не існують довго, вони приходять, намагаються вирішити якусь проблему, показують як цю проблему вирішити і коли ця проблема вирішена, на арені знову залишаються тільки політичні партії. Громадянське суспільство завжди іде на крок, на кілька кроків попереду політичних партій. У нас з нашим законодавством виникла ситуація коли ціла купа кишенькових партій просто жиріють за рахунок продажу бренду для того щоб організувати ці місцеві вибори.

Олександр Власенко, перший заступник голови Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України

Активність громади можна розглядати як зовнішній вияв будь-якого внутрішнього інтересу громади. Активність громади можна поділити залежно від сфери застосування і характеру активності на політичну активність – активну участь у політичному процесі; економічну активність – участь у господарському житті; екологічну активність та іншу. За характером активності її можна поділити на позитивну та негативну. Хоча оцінка позитиву та негативу відносна. Крім того питання активності може бути оцінено с точки зору інституціанолізованості активності. Стихійна активність в ряді випадків характеризується деструктивними діями. Ніхто не може провести упорядкування активності громади так як політичні партії, ніхто не має таких можливостей, крім політичних партій. У громадських організацій в цьому відношенні можливостей менше. Але партії виявились поки не готові до ситуації яка склалась нині в суспільстві. Вони не справляються ні з завданням підготовки партій для місцевого самоврядування, які могли б очолить активність громади. Виявились не готовими з точки зору розробки гасел, які б могли виявитись цікавими для громади. Наскільки убого виступає зараз інтелектуальний ресурс наприклад партії «НСНУ», по суті вони вийшли на вибори з одним чи двома гаслами і коли Янукович і його колеги нейтралізували ці гасла шляхом перехоплення, виявилось що в них не залишилось свіжих ідей. Я вже не кажу про місцевий рівень, де взагалі партійні організації нагадують «зборіщє» людей зацікавлених в деребані землі або власності, яка ще не поділена. Тому у суспільства до партій серйозні претензії. З точки зору не лише кадрових та інтелектуальних зусиль, хоча кажуть що розум найбільш справедливо розподілений у світі, ніхто ще не скаржився що йому бракує розуму. Але все-таки очевидно нерівномірно. Є претензії щодо законодавчого оформлення діяльності партій. Закриті списки це непридатна система, вона призвела до того що виборець та громада виявились відсторонені від участі у політичних та громадських справах. Людина не знає за кого голосує. Наприклад, коли голосують за Блок Юлії Тимошенко, мають на увазі саму Юлію Тимошенко. Люди не підозрюють що в неї в команді є такі люди з одіозними біографіями, як Абдулін, Жеваго і багато інших олігархів. При моїй повазі до чесності цих олігархів, вони не могли в період первісного нагромадження капіталу діяти чесно. Це міф. Капітали одержані в період приватизації не легалізовані, це факт. Ця відсутність легітимності не легалізованих капіталів вона лягає ще на традиційне ????????? ставлення українського народу до свого суспільства. Тобто «зрівнялівка», вона властива більше українцям ніж якій-небудь іншій нації.

Зараз в Секретаріаті Президента розробляються два законопроекти про внесення змін до Закону про місцеві державні адміністрації і про місцеве самоврядування. Там передбачено спрощення процедури усунення мера від влади, а саме спроститься порядок реєстрації ініціативних груп. Я вважаю, що можна запровадити заявочний принцип, тобто люди заявили в міську раду про створення, існування та нехай збирають підписи, потім можна перевірити наскільки ці підписи відповідають дійсності, наскільки вони коректно зібрані. Чому хтось мусить давати дозвіл на створення? Цими законопроектами буде внесено кілька змін щодо удосконалення виборчої системи. Зокрема, щодо виборів до місцевих органів самоврядування, тобто вибори не будуть мати мажоритарного характеру, як багато хто наполягає, але вони будуть мати відкритий характер з точки зору відкритих списків. І буде розмежовано в часі проведення парламентських та місцевих виборів.

Тарас Пустовіт, мер м.Острог

Згідний з коментарем, що мера має обрати більшість. Нам треба на прикладі Польщі внести зміни, що якщо мер не набрав 50 %, значить має бути другий тур. Сьогодні можна набрати 15 % і стати міським головою. Чи це думка всієї громади? Ні.

В даній ситуації мери стають заручниками. Добре, якщо мер крім того що займався своїми виборами, ще думав за якусь політичну силу, готував депутатський корпус, вони отримали підтримку. Тоді є однодумці. А якщо міський голова людина розумна, ініціативна, зовсім аполітична і приходять до нього депутати, ставлять свої умови. Що йому робити? Депутати мають право висловити йому недовіру, зняти його. В даній ситуації мають бути якісь критерії. Можливо наприклад дати меру попрацювати рік без права зняття його. Якщо це не громада знімає. Громада має право все зробити. Можливо дати право знімати лише за якісь порушення законодавства. Я спілкуюся з іншими міськими головами і дійсно є факти коли депутати хочуть диктувати свою волю.

Максим Лациба, Український незалежний центр політичних досліджень

Я хочу повернутись до теми що має бути між органом місцевого самоврядування і громадянином, як цей простір має бути заповнений, щоб було і людині комфортно та зрозуміло як вона має жити та реалізовувати свої потреби і зручно було тому органу влади, який працює забезпечуючи ці потреби. Отже, територіальна громада є одним з головних елементів громадянського суспільства. Людина живе в територіальній громаді і найбільшу кількість своїх потреб і проблем вона вирішує в територіальній громаді і в який спосіб вона це зробить в демократичний або недемократичний, справедливий щодо всієї громади чи ні, в цьому і питання, як це організувати? На даний момент ми вирішуєм свої питання в недемократичний спосіб, прикладом може служити спосіб вирішення питань по отриманню земельних ділянок. Вважаю що головним партнером громадських організацій, організацій громадянського суспільства є органи місцевого самоврядування. У громадянина мало питань до Президента, до Верховної Ради, у нього дуже багато життєвих питань, які він має вирішувати кожного дня, до міської ради та міської адміністрації. Саме ці органи мають бути партнером організаціям, які громадянин створює для захисту своїх інтересів. Коли ми говоримо про розвиток демократії, я б на це в першу чергу звертав увагу. Тут саме головне що людину цікавить. Який зараз стан стосунків між органами місцевого самоврядування та територіальними громадами. Я б для більшості громад ці стосунки назвав або холодною або гарячою війною. Тобто для територіальної громади головним агресором і ворогом є орган місцевого самоврядування, міська рада. Найбільше проблем, які створюються людині ідуть від міської ради. Причина, я думаю, криється у виборчій моделі. Нажаль право формувати міські ради було віддано політичним партіям, політичні партії є недемократичний механізм, а достатньо корупційний, вони при обранні депутатів керуються бізнесовими мотивами. Тому ради перетворились в бізнес-клуби, які реалізують свої бізнес-інтереси. Це активно видно. Виборча модель не сприяє налагодженню нормальної комунікації політичних партій з територіальними громадами. Це партіям заважає, якщо вони запровадять порядок громадського обговорення містобудівної документації, це звузить їхні можливості нечесно заробляти гроші. Зазвичай міські ради формуються з бізнесменів, але це не успішні бізнесмени. Вони в чесних умовах не можуть нормально заробляти, їм потрібні преференції, які дають адміністративний ресурс та адміністративне право. Якщо їх поставити в один ряд з нормальним бізнесменом, вони прогорять Їм завжди потрібні нечесні конкурентні умови, які вони створюють за допомогою перебування в раді.

Головним провайдером адміністративної реформи, реформи місцевого самоврядування виступала Наша Україна. Нажаль вони про це перестали говорити, можливо ми почуємо щось скоро у вересні. В Україні 25 обласних центрів. Ми зробили запит в Міністерство юстиції про надання інформації скільки з обласних центрів мають статути. З 25, 9 не мають статутів. 5 з них очолюють мери з партії Наша Україна, за півтора роки вони не дали статути своїм територіальним громадам.

18.03
Круглий стіл «Політичні партії в системі місцевого самоврядування: проблеми, тенденції, перспективи»
26.02
Круглий стіл «Шляхи, методи та технології підвищення якості адміністративних послуг місцевого самоврядування»
25.01
Круглий стіл «Місцева влада в інформаційному суспільстві. Електронне врядування: концепція, практика, виклики»
30.10
Круглий стіл за підсумками проведення Європейського тижня місцевої демократії
06.09
Круглий стіл «Місцеве самоврядування в контексті громадянського суспільства»
26.07
Круглий стіл «Питання місцевого самоврядування у програмах політичних партій»
27.06
Круглий стіл «Співпраця місцевої влади із засобами масової інформації»
27.05
Круглий стіл «Бюджетна система місцевого самоврядування. Перспективи реформування»
18.04
Круглий стіл на тему: «Післявиборчий рік місцевого самоврядування. Тенденції, проблеми, перспективи»
21.03
Круглий стіл на тему: «Маркетинг громади, регіону, країни»
© Copyright 2011
Інститут демократії
імені Пилипа Орлика
Всі права захищені